10.01.1918 р. залишив фронт «через хворобу». Прибув до Умані, де у березні 1918 р. став начальником залоги. З 10.04.1918 р. — командир куреня 42-го (згодом — 32-го) пішого Сумського полку Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З 06.08.1918 р. — помічник командира 32-го пішого Сумського полку Армії Української Держави. З 23.02.1919 р. — завідувач зброї 1-ї (з 15.05.1919 р. — 6-ї) Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. З 01.06.1919 р — помічник начальника 6-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. З 31.10.1919 р. й до кінця листопада 1919 р — начальник 4-ї Холмської (Сірожупанної) дивізії Дієвої армії УНР. З березня 1920 р — начальник 5-ї стрілецької бригади 2-ї Стрілецької дивізії (згодом - 8-а бригада 3-ї Залізної стрілецької дивізії) Армії УНР. З 05.10.1920 р. — генерал-хорунжий, начальник 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. Загинув у автокатастрофі під час відрядження з табору інтернованих до м. Ченстохова (Польща). Похований у Варшаві на православному цвинтарі Воля.
ЦДАВОУ. -Ф. 1075. — Оп. 1. -Спр. 67. -G 202–206; Оп. 2. -Спр. 653. -С. За, РГВИА. -ф. 409. -Оп. 1. - п/с 553; Монкевич Б. З останніх днів 6оротьби//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1932. — Ч. 6. — С. 4–7; Савченко В. Український рух у ІХ-ій російській армії// За Державність. — Варшава — 1938. — № 8. — С 81–85; Пекарчук І. Правда про 10 і 11 листопада 1920 р.// Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1933. — Ч. 1. — С. 8–9; Пузицький А. Ще в справі 10 і 11 листопада 1920 р.//Літопис Червоної Калини — Львів — 1933. — Ч. 4. — С. 8-9; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма, — Київ. — 2002. — С. 67, 221.
(22.10.1895—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Народився у с. Боромля Ахтирського повіту Харківської губернії. Закінчив Сергіївське артилерійське училище у м. Одеса (1915). Останнє звання у російській армії — поручик.
У 1917 р. — командир батареї 30-го польового важкого артилерійського дивізіону, який у листопаді 1917 р. було українізовано. У 1918 р. — ад'ютант 3-го важкого гарматного полку Армії УНР та Армії Української Держави. На початку грудня 1918 р. очолював важку гарматну батарею Січових стрільців Дієвої армії УНР. З січня 1919 р. — командир 6-го важкого гарматного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР, що знаходився у складі Української Галицької армії: воював спочатку проти поляків під Львовом, а згодом проти більшовиків. У листопаді 1919 р. після переходу УГА на бік білогвардійців був усунутий з посади як «петлюрівець». Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 79. — С. 125; Дашкевич Р. Артилерія Січових стрільців за Золоті Київські Ворота. — Нью-Йорк. — 1965; Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992.
(10.11.1896—?) — підполковник Дієвої армії УНР.
Народився у Владивостоці. Закінчив Хабаровський кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище (15.05.1915), служив у 6-й артилерійській бригаді, у складі якої брав участь у Першій світовій війні. Був отруєний газами. З 01.05.1917 р. — штабс-капітан.
11.11.1918 р. був мобілізований до 3-ї гарматної бригади Армії Української Держави. З 31.01.1919 р — командир батареї цієї бригади. У лютому 1919 р. бригаду було переформовано в Окремий Запорізький гарматний дивізіон Запорізької бригади отамана Семосенка Дієвої армії УНР, у травні 1919 р. — у 22-й Запорізький гарматний Республіканський полк Дієвої армії УНР. На початку грудня 1919 р. був інтернований поляками. З 17.05.1920 р. перебував у резерві старшин Головного артилерійського управління Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 311. — С. 98.
(09.02.1892-?) — полковник Армії УНР.
Походив з селян Ізюмського повіту Харківської губернії. Закінчив Ізюмське реальне училище, Володимирське військове училище (1913), служив у 6-му стрілецькому полку, з яким брав участь у Першій світовій війні. 21.09.1914 р. був поранений кулею у груди. Нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою та орденом Святого Георгія IV ступеня (01.06.1915). Останнє звання у російській армії — капітан.
З 07.12.1917 р. — командир куреня 121-го Українського пішого полку (колишнього Пензенського). З 10.02.1918 р. — помічник начальника персональної частини 1-го Українського центрального етапу. З 18.03.1918 р. — курсант Інструкторської школи старшин військ Центральної Ради. З 11.04.1918 р. — курсовий старшина Одеської Інструкторської школи старшин. З 19.06.1918 р. — командир сотні 15-го пішого Одеського полку Армії Української Держави, був підвищений до звання військового старшини. З 02.01.1919 р. — штаб-старшина для доручень штабу 3-го Херсонського корпусу Дієвої армії УНР. З 01.02.1919 р. — командир 1-го Учбового куреня 3-го Херсонського корпусу Дієвої армії УНР 3 27.06.1919 р. — помічник командира 10-го Сірожупанного полку, до складу якого було влито 1-й Учбовий курінь. З 05.07.1919 р. до 22.10.1919 р. — командир 11-го пішого Волинського полку Дієвої армії УНР, який 27.07.1919 р. був перейменований на 11-й піший Сірожупанний полк. З 04.11.1919 р. — начальник 1-го відділу навчання військ Головного управління Генерального штабу УНР. З 19.04.1920 р. — помічник начальника відділу статутів та навчання військ Генерального штабу УНР. З 03.07.1920 р. — начальник канцелярії Генерального штабу УНР.
05.12.1923 р. після амністії повернувся в Україну. Жив у Ізюмі. З 1926 р. працював у Сільгоспсоюзі у Полтаві. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 169. — С. 138; Спр. 37. — С. 446; Прохода В. Записки до історії Сірих або Сірожупанників//Табор. — Варшава. — 1927. — Ч. 5. — С. 47–62; 1928. — Ч. 6. — С. 22–48; Ч. 7. — С. 43–52; Ч. 8. — С. 53–63; Военный орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. — Москва — ^ 2004. — С. 430.
Штаб 70-ї піхотної дивізії російської армії (зліва направо). 1. начальник оперативного відділу штабу дивізії і штабс-капітан Володимир Сальський, 2 капітан Смірнов, 3. генерал-лейтенант Толмачов (колишній одеський градоначальник), 4. начальник 70-ї дивізії генерал-майор Белов, 5. адютант начальника дивічі (невідомий). 6. начальник штабу дивізії полковник Сапожніков; фронту Західній Україні, 13.10.1914 (надано для публікації істориком Олександром Кавтарадзе)
Штаб 25-го армійського корпусу російської армії. Начальник штабу корпусу генерал-майор Миколи Юнаків доповідає оперативні обставини командувачу корпусу генерал-лейтенанту Олександру Рагозі. Сидять (шва направо): капітан Ришковський, підполковник Смірнов, генерал Юнаків, генерал Рогоза, інспектор артилерії корпусу генерал Р (невідомий); фронт у Західній Україні, жовтень 1914 (надано для публікації істориком Олександром Кавтарадіе)
В
(08.02.1895-16.09.1976) — сотник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).
Народився на Чернігівщині. Останнє звання у російській армії — поручик.
У 1919 р. — курсовий старшина Житомирської юнацької школи. У 1920–1923 рр. — командир 1-ї сотні та курсовий старшина Спільної (Камянецької) юнацької школи.