Об авторе

Михайло Чайко́вський або Садик-паша пол. Michał Czajkowski h. Jastrzębiec (29 вересня 1804  Гальчин (Бердичівський район) — 4 січня1886 Бірки (Козелецький район) ), польський та український політичний діяч, письменник. Брав участь у польському повстанні 1830 — 31, згодом в еміграції — Париж і Константинополь, там 1850 перейшов на турецьку службу та прийняв іслам (Садик Паша). Нащадок гетьмана Івана Брюховецького. Народився недалеко від «святої» Кодні, про що сам зазначає у своїх спогадах.

Під час Кримської війни організував козацькі сотні на турецькому боці. 1873 повернувся в Україну і прийняв православ'я. Чайковський — автор популярних повістей з історії Козаччини, перекладених різними мовами: «Powiésci Kozackie» (1837), «Wernyhora» (1838), «Kirdżak» (1839), Koszowata" (1841), «Owruczanin» (1841) та ін.

Біографія

 

Народився Міхал (Михайло) Чайковський 29 вересня 1804 року в селі Галчинець Київської губернії (тепер Житомирської області) в давній українській (сполонізованій) родині. Батько — Станіслав Чайковський, шляхтич з Волині. Мати — правнучка гетьмана Івана Брюховецького, двоє дідів воювали під запорозькими знаменами (один загинув під час оборони Січі 1775 року).

Батько М.Чайковського помер рано. Опіку над хлопцем взяв дядько, Михайло Глембоцький. У 1812-му Глембоцький воював на боці Наполеона, був легко поранений у Бородінській битві, а в бою на Березині урятував Бонапарта від полону, давши йому свого коня. Згодом у власному маєтку тримав озброєний загін — 200 осіб у козацьких одностроях — і друкував газету накладом 20 примірників.

Вчився у Бердичеві, в ліцеї Джона Воллсея. У 1825 році — їде до Варшави. Там знайомиться з Адамом Чарторийським, поетом з Кременця Юліушем Словацьким, Адамом Міцкевичем, Великим князем Костянтином Павловичем — намісником Польщі. У 1826 році Костянтин Павлович познайомив Михайла зі своїм братом Миколою І. Імператор запропонував Чайковському посаду при дворі та чин камер-юнкера, але той відмовився.

У 1831 році почалося Листопадове повстання, Чайковський розпустив кріпаків, створив добровільні козацькі загони і влився в повстанське військо. Заслужив від польського уряду отримав звання лейтенанта і Золотий Хрест за відвагу. Після придушення повстання емігрував до Франції. Його маєток конфіскували, а самого Чайковського на території Російської імперії оголосили персоною нон грата.

Працював у французьких газетах. У 1837 році опублікував свій перший художній твір польською мовою «Козацькі повісті» («Powiesci kozackie»). Протягом наступних семи років вийшло ще декілька томів його романів, повістей та оповідань. Найвагоміші — роман «Гетьман України» («Hetman Ukrainy») про життя Івана Виговського та роман «Вернигора» про гайдамацьке повстання 1768 року.

У Парижі підтримує тісні контакти з Чарторийським, Міцкевичем, Словацьким, Красинським, Норвідом, Лелевелем, Мохнацьким, Дембовським. За завданням Чарторийського Чайковський їде з таємною місією на Балкани. Всі дії були спрямовані на одне — послабити Росію. У вересні 1842-го Чайковський ініціював переворот у Сербії, внаслідок чого на Балканах послабився російський вплив. Далі — замирення конфлікту в Добруджі (між запорожцями та некрасовцями).

Дослідники стверджують, що в 1845-му Чайковський намагався підняти повстання в Україні. Є підстави вважати, що знаменитий програмовий твір кирило-мефодіївців «Закон Божий, або Книга Буття українського народу» — теж робота Чайковського. У своїх спогадах Костомаров писав: «В бытность на Волыни достал я на польском языке написанное сочинение с примесью мало-российского, приписываемое какому-то из польских эмигрантов из Украины, которое я тогда перевел…». Міністр внутрішніх справ Росії граф Орлов у доповідній імператору писав, що волелюбні ідеї проникли в Україну через емісарів, «руководитель которых, Чайковский, находится в Константинополе».

Козацький кошовий

 

Адам Міцкевич з Михайлом Чайковським в Туреччині

18 грудня 1850 року Чайковський приймає іслам і стає Садик-Пашею. Він розпочинає переговори з турецьким урядом про формування козацьких загонів. Міністр закордонних справ після тривалих консультацій із султаном погоджується.

1851 року починають формувати перші «казак-алай». На початку 50-х загострилися російсько-турецькі відносини. У жовтні 1853-го Чайковський домігся розширення козацьких частин за рахунок поляків, болгар, румунів, угорців, турків і навіть євреїв. Сам розробив моделі одностроїв і наказав закупити для всіх козаків арабських рисаків. 20 жовтня 1853 року створено ініціативою Мехмеда Садик-паші (Михайла Чайковського) «Полк козаків оттоманських», згодом переформований в дивізію, а ще згодом — у корпус. 23 січня1854 року османські козаки склали присягу. З Константинополя привезли знамено Запорозької Січі, а Садик-Паша отримав від султана титул «міріан-паша» (кошовий отаман). «Корпус козаків оттоманських» (називався також «дивізією козацькою», «дивізією польською», «корпусом козаків султанських») існував в різних варіантах від 1853 року до 1870-х років (згідно з польським істориком Єжи Латкою залишки полку козаків були розбиті російською артилерією при облозі Плевни 1877). Найактивніше в бойових діях підрозділ взяв участь у 1854 році при знятті облоги Сілістри та зайнятті Бухареста, згодом дислокувався в Добруджі. Після завершення Східної війни цей «іноземний легіон» сягав кількості 2000 шабель і багнетів.

У лютому 1854 військо Садик-Паші ввійшло в Бухарест, а сам він став губернатором Румунії. На початок березня його війська зайняли позиції на річці Прут, готуючись до боїв із росіянами. Та уряд Австрії почав тиснути на султана, вимагаючи відвести загони. Султан погодився, висловив подяку Чайковському і навіть присвоїв йому титул «Око, вухо і правиця престолу». Наступного року Чайковський отримує найвище військове звання — беглербея. Про нього пишуть у Франції, Великобританії і навіть Сполучених Штатах. Він отримує нагороди іноземних держав.

1856 року — закінчилась російсько-турецька війна. У 1861 році помер Абдул-Меджид. Новий султан Османської імперії, Абдул-Азиз, досить прихильно ставився до Садика-Паші, але той почав підготовку державного перевороту з метою посадити на трон принца Мурада. Але змова провалилась. Зв'язавшись із російським послом у Константинополі він просить у царя амністії та дозволу повернутися до Росії. 28 серпня 1872 року Олександр ІІ офіційно оголосив прощення Чайковському.

На початку 1873 року оселився в селі Бірки, Чернігівської губернії. Знову приймає православ'я. Упродовж 10 років живе в Києві, займається журналістикою, пише нові твори та спогади. В той час він отримував пристойну пожиттєву пенсію від Туреччини (60 тисяч піастрів), яку згодом турки суттєво скоротили, а за іншими джерелами взагалі відмінили (Чайковський відмовився повернутись на військову службу до Туреччини).

Від останньої дружини-гречанки Ірини Теоскало у Чайковського народжується донька, і сам цар Олександр ІІ погоджується стати її хрещеним батьком. За гроші, подаровані царем, він купує невеличку маєтність у с. Бірки в Остерському повіті Чернігівської губернії, де будує дім, який зберігся й понині.

Згодом молода дружина зрадила йому з управителем маєтку. Чайковський з розпачу перебирається на хутір поблизу, де мешкає в убогій хатині разом зі своїм вірним супутником Адамом Морозовичем. Якось, повертаючись з лісу з хурою дров, той помирає від серцевого нападу. Цей удар остаточно ламає Чайковського.

В ніч з 17 на 18 січня 1886 р. він довго писав листи, а потім вистрілив у скроню з пістолета. Поховали його в с. Пархимів (нині Чернігівської обл.) поруч із Адамом Морозовичем.

Писемна спадщина М.Чайковського сягає 12 томів!

Міхал Чайковський і Україна

 

Політичний світогляд Міхала Чайковського щодо України влучно охарактеризував історик польської літератури Зигмунт Швейковський:

"Чайковський завжди вважав себе поляком, але ідея незалежної Польщі без сумніву була для нього другорядною справою. У його свідомості вона нерозривно пов'язана з ідеєю вільної України, і без неї повністю втрачала для нього привабливість і сенс. Русь Чайковський уявляв собі під владою ідеалізованої Польщі. Влада, проте, обмежувалася польським королем, який був далеким повелитилем для України. Провідною ідеєю Чайковського було воскресіння Запорозької Січі, старої козацької України, у тій самій формі й характері, що існували в добу польської незалежності [тобто за старої Речі Посполитої]. Він вірив, що стара Україна була втіленням найвищих життєвих ідеалів, тому її воскресіння вважав справою не локального, а радше європейського і навіть світового значення… За цією «святою», за цією «божественною» Україною Чайковський тужив усе своє життя"

Матеріали з біографії Міхала Чайковського, за досліженнями сучасного українського історика Петра Лавренчука, який проживае в м. Остер поблизу сіл Пархимів та Борки Козелецького району Чернігівської області. Міхал Чайковський був тричі одружений — перша дружина померла рано в Парижі, залишивши йому чотирьох дітей --двох дівчаток і двох хлопчиків. Їхніми хрещеними родичами стали сам кн. А. Чарторийський та Владислав Замойський. Друга дружина — Ядвіга Сняденецька розділила з ним всі труднощі життя та боротьби в Стамбулі. Похована під Стамбулом, в містечку Полонесков-Адамполь. Третя дружина Габріеле Теосколло «грецька царівна»- жила з М.Чайковським в його квартирі в Киеві та в селі Борки. Втекла від нього з якимось генералом чи прикажчиком. Міхал Чайковський наклав на себе руки, втративши перед цим вірного товариша козака Адама Морозовича. За легендою їх поховали поруч в селі Пархимів. Могила сплюндрована в радянські часи. Мешканці села її розташування пам'ятають. Місце поховання визнано Польщею та Туреччиною. Син Адам Чайковський був генералом у гвардії російського імператора Миколи ІІ. Його сліди губляться у Варшаві. Відомо, що частина його архіву та батьків архів, потрапили до Михайла Грушевського і той дещо видрукував у журналі в серії « За сто літ»/1927 рік. Другий син — Владислав став турецьким генералом. Брав участь в переозброєнні турецької армії. Згодом став губернатором однієї з областей. Старша дочка вийшла заміж за австрійського дипломата та жила у Відні. Її сліди втрачено. Молодша дочка вийшла заміж за гірничого інженера і жила в Стамбулі. Там також знаходиться дім Міхала Чайковського, який тепер носить назву «Дім-музей Адама Міцкевича». Великий польський поет перебував в загонах Садика Паші / Міхала Чайковського/ заразився холерою, та помер у нього на руках. Міхал Чайковський заснував в Туреччині декілька міст. Серед них — місто Січ під Бургасом/ яку сміливо можна вважати останньою січчю справжнього козацтва./Саме в Січі перебував один з командирів — граф Кіркор, найімовірніше — предок відомого співака Філіпа Кіркорова/, Адамполь-Полонесков, де він був першим мером міста. Адампільці свято шанують пам'ять про Міхала Чайковського. Багато для збереження памяті про нього зробили Сіфія Рузу та мер міста Полонесков — Адамполь Даніель Охотський, польський громадський діяч Міхаель Климчак, український політолог Кость Бондаренко, польська письменниця Ядвіга Худзіковська. Таємниць навколо біографії Міхала Чайковського ще дуже багато і працювати є над чим. Втім, не слід писати дурниць, як це нерідко роблять деякі журналісти.

Свідчення стосовно Коліївщини

 

Михайло Станіславович Чайковський народився недалеко від тих місць, де колись вирувала Коліївщина: "Я родился в селе Гальчинце, Волынской губ. Житомирского уезда, в кодненском приходе, в 13 верстах от Бердичева, этого торгового Иерусалима Израиля, в приднепровской Руси, в 9 верстах от «святой» Кодни, где карали гайдамаков Гонты и Железняка мечем, колом и виселицей во славу короля польского и Речи Посполитой. Такой страх был наведен тогда на украинский люд, что до сего дня этот люд, произнося угрозу или проклятие, повторяет: «щоб тебе свята Кодня не минула!» "

З дитинства спілкувався з багатьма учасниками тих подій, які воювали з обох боків, тому не дивно, що серед його документів збереглися цінні свідчення, які можуть посприяти відновленню історичної правди про ті страшні часи. Михайло Станіславович Чайковський, особисто знав сина губернатора Младановича, похресника Гонти і з цього приводу у своїх спогадах він зазначає наступне: "Был там также кс. Младанович, сын уманского губернатора (управителя) во время резни; он был крестным сыном Гонты и был им спасен. Теперь он был инвалидом монастыря и не нес никаких обязанностей, а все только рассказывал об уманской резне, об Украине, гайдамаках, Запорожье. Он все помнил и все рисовал в своих рассказах живыми красками.

Удивительная вещь — он не выражал ни ненависти, ни раздражения против Гонты. Всю вину преступления он приписывал Феликсу Потоцкому и польской шляхте. Вот слова, которые я часто слышал от него: «выучили его читать, писать и понемножку всяким наукам, а потом хотели его бить, сажать в „гусак“; сделали его полковником, — а полковник он был дельный, потому что он лучше знал военное дело, чем региментари, бригадиры и ротмистры, — а потом хотели его ошельмовать, как хама, мужика; и муравей кусает, если ему досаждают, а что же человек, да еще такой как Гонта? Паны наварили этого пива, а люд Божий должен был его пить — и пьет, да никак не выпьет до дна». "

Звернення до українських козаків Кубані

 

Міхал Чайковський — найімовірніший автор Звернення до українських козаків Кубані:

«До Панов Атаманов, Полковников, Сотников, Старшин и Панов Молодців Козацкого Черноморского Народа.

Во имя Святого Бога — в имя волности и Свободы — в Имя Славы Козацкой.

Черноморцы, Славны Козаки, Кров с Крови Кость с Кости Старого Запорожа ридни братя мои, я до Вас промовляю с нашего Запорожа. Чиж Вы забулы Наш Днипер, Пустыни Наших Святых, старою Сич, православной Кіев, и свободу под Королем Польши, нашими Батьками и войсковую славу Хетьманщины. Чиж все цее Вы забулы, Чыж Вам як собакам Московскому Царю по Вик виков служиты, Чыж вже Вам вильным сынам Запорожцям як рабам по Вик виков в Московской неволи житы и Мерты. Ой нехай так небуде!

Ох чи нечуете Панове Молодци як там из Полши свобода и честь войскова и слава в хмарах гуде. Вже и на Украини нашой над Днипром, над Днипром Соколы литають Короля Польши нашего Батька выглядають. Весь свит Французы, Талянцы, Нимци, Славяне, вси Народы Запада, сталысь вильными и свободными так як Сын Божи Иисус Христусь сказав. Прійде мое Королевство и пришло. Бисурмин Царградзкой дае вольность и свободу народам своего Царства. Тилко идеен Московской Царь, пил Нимця пил Татара, хоче над рабами пановаты и Християнски народы в Сибирь гнаты, кнутом владаты. Не вами не нами того Антыхриста поддерживаты. Наставыте уши, як там гомоныть в Польши. Всим людям свобода и вильность, по Вик виков небуде ни Паншины, ни подданства, земля буде для всих, вси будуть дидичами, як нешляхтыч буде храбрым и розумны, то буде и Хетманом и Воеводом. А як Князь яки и Граф буде дурньом то и останеся в дурнях. Небуде шляхты и нешляхты вси люде будуть аднаки, вси братья меж собою вси диты Польши. Православна вира буде шанована. Така воля Короля така воля народа Польскаго. Нуте Панове Молодци кони сидлаты, та и до сабли, до списы ся браты. Старшину котора с Вами піде пошануйте як батькив. А цею котора запродалась Московским Царям выжените як паршивы собаки. И бижить на Москаля в помоч Полши в помоч Украини. Нехай ся справдять слова Верныгори.

Козаки з Ляхами побратаются як ридни братя Москаля выженуть, а кароль дасть всему народу вильность и свободу. Святы Бог Кароля и вес народ поблагословыть, и буде шастье и все добре на Мїру.

Нуте Панове Молодцы на конь и швыдко и жваво, як побіем Москаля, кто схоче над Днипром житы, достане и землю и все що треба. Кто схоче над Кубань ся вертаты то и так зробыть а и там и там буде вилны и свободен, Пан для себе и Пан у себе. Братя наши, Рыцары наши, до нас прибываите — Билы Ангел повїе над нами, вся Украина в пики (рики) спляше, и Святы Бог дасть нам славу, свободу и шастье по вик виков»