Об авторе

Дмитрий Иванович Чижевский по праву принадлежит к кругу самых выдающихся украинских интеллектуалов XX века.
Основной его труд - большая книга «Философия Г. С. Сковороды».

Дмитро́ Іва́нович Чиже́вський (*5 квітня 1894, Олександрія, нині Кіровоградської області—†18 квітня 1977, Гайдельберг, ФРН) — учений-енциклопедист, культуролог, філософ, літературознавець, релігієзнавець, лінгвіст, славіст, дослідник української і слов'янської літератур, історії культури, філософії, релігійної думки й слов'янської духовності. Один із найвидатніших славістів останнього тридцятиліття 20 століття, довголітній «патріарх» німецької славістики, останній[Джерело?] її полігістор.
Народився 23 березня 1894 (за старим календарем) у дворянський сімї. Його батько, Іван Костянтинович, був артилерійським офіцером царської армії. За участь у народницькому гуртку він був виключений із військової академії, заарештований і після дворічного ув'язнення висланий з Петербурга на Північ, а потім на батьківщину в Олександрію.
Дмитро Чижевський належить до тих інтелектуалів, світогляд яких визначається під впливом духовного світу родини. Мати майбутнього мислителя була художницею, батько — колишній офіцер, поміщик-ліберал, який конфліктував з владою (невипадково під час першої російської революції батько Д. Чижевського був обраний мером Олександрії). В одній зі своїх біографій Дмитро Чижевський відзначав, що духовні інтереси його батьків досить рано обумовили його власну спрямованість.
Вищу освіту здобув у Петербурзькому (1911—1913) та Київському (1914—1919) університетах. 1921 року виїхав до Німеччини, де навчався в Гейдельберзькому та Фрайбурзькому університетах.
Брав участь у революції 1917 (член Української Центральної Ради). Після окупації УНР військами Росії (1921), виїхав до Німеччини, де в Гайдельберзі і Франкфурті поглиблював студії філософії у Ясперса, Гайдеґґера, Гуссерля й ін.
З 1924 року викладав у Празі: в Українському педагогічному інституті ім. М. Драгоманова, а з 1929 — в Українському Вільному Університеті. Був дійсним членом Слов'янського інституту у Празі. З 1945 року — уже в Мюнхені. У 1949—56 роках працює на посаді професора Гарвардського університету (США), завідує філософським відділом Української Вільної Академії наук у Нью-Йорку. З 1956 року й до кінця життя обіймає посаду професора, керівника Інституту славістики Гейдельберзького університету (ФРН).
Згодом знову в Німеччині викладав в університеті в Галлє (1932 — 45), зосереджуючись на філософії; зокрема досліджує вплив Геґеля на слов'янську науку і вплив німецької філософії на російську літературу. При дослідах над німецькою містикою віднайшов в архівах численні рукописи чеського філософа і педагога Яна Коменського і сам зацікавився містицизмом у творах Сковороди, Гоголя і Достоєвського. По війні чинний як професор-гість (нім. Gastprofessor) у Марбурзі (1945 — 51), Гарвардському Університеті (США, 1951 — 56) і знову в Гайдельберзі (з 1956); дійсний член Гайдельберзької Академії (з 1962) і почесний професор (з 1968) і одночасно почесний професор (з 1970) у Кельні. На своїх постах у Галлє, Марбурґу і Гайдельберзі заснував і розбудував славістичні інститути.
У багатогранній науковій діяльності Чижевський виявив велику ерудицію і зробив значний внесок у дослідження історії літератури, у критику, філологію, естетику й філософію (російську, українську, словацьку, чеську, польську й німецьку, хоча з 1,000 наукових праць більшість — близько 200 — присвячено Україні). Наукові праці із славістики, історії літератури, філософії, філології. Д.Чижевський — автор фундаментальних праць «Філософія на Україні», «Нариси з історії філософії на Україні», «Гегель в Росії», «Філософія Сковороди», «Історія української літератури від початків до доби реалізму» та інших. Автор «теорії стилів». З вересня 1949 — професор Гарвардського університету. З 1962 — член Гейдельберзької Академії, член-засновник Української вільної АНМ в США.

Наукова діяльність відтоді стала основою його життя: професор Українського вільного університету, викладач університетів Галле, Єни, Марбургу, Гейдельбергу, Кельна… Паралельно вчиться у мислителів ХХ століття К.Ясперса та М.Хайдеггера (основоположники екзистенціоналізму), Е.Гуссерля (фундатора феноменології). Вчений був самовідданим бібліофілом (наприклад, у Гарвард привіз із собою 13 тисяч рідкісних книг, фактично зібраних зі всієї Європи).
Чижевський першим відкрив слов'янське і зокрема українське бароко, а історію української літератури намагався побудувати як історію стилів: підкреслюючи початковий зв'язок з візантійською культурною сферою та вказучи на співзвучну зміну стилів з західними впливами
Разом з тим феномен українського бароко вчений ставив у загальноєвропейський контекст, не вичленовуючи лише стилістику, а підкреслюючи тотальність барокового мислення у ті часи.
У праці «Літературний український барок» він писав: "Часто дивуються, як представник модерної астрономії Кеплер міг разом з тим займатися астрологією, — часто роблять спроби, ігноруючи синтетичний характер культури барока, з'ясувати це «протиріччя» так, що Кеплер, мовляв, займався астрологією для заробітку, а астрономією з власного наукового переконання. Коли трохи заглибитися в читання творів великого швабського вченого, легко побачити, що таке пояснення є цілковитою помилкою: науковий ідеал Кеплера сполучав в собі і стару, і нову науку. Самий стиль суто астрономічних творів Кеплера стоїть в різкому протиріччі до наукового стилю нашої сучасности: Кеплер сполучує надзвичайну екзактність спостережень та віру в асболютну точність числових, геометричних закономірностей у світі з вірою у всебічну гармонію світу, яка відкривається не лише емпіричному дослідженню, а так само і дедукції, навіть фантазії, напівмістичній інтуїції вченого…
Дмитро Чижевський вперше здійснив систематизацію історико-філософського процесу в Україні (започаткували цей напрям дослідження Кл. Ганкевич та В.Щурат). Його загальне бачення становлення й розвитку історії української філософії відзначає реальний початок історико-філософського українознавства як самостійної галузі.
Дмитро Чижевський завжди принципово відрізняв українську культуру і мову від російської (великоруської) і від своїх німецьких колег за фахом вимагав слідувати цьому. В приватному житті та в стосунках з колегами він навпаки — ніколи не ділив людей за етнічною ознакою.
У кінці життя світогляду Д.Чижевського був притаманний космополітизм. Вчений був палко переконаний, що «найважливішим культурним чинником є особисті зв'язки людей, передусім через кордони, що є в Європі такі затісні для націй…Культурні зв'язки народів я вважаю вагомішими за політичні», — твердив мислитель.

Ювілейні збірки на його пошану вийшли в 1954 і 1966 роках. Помер у Гайдельберзі.
[ред.]
Праці
«Логіка» (1924), «Dostojevskij Studien» (1931),
«Hegel bei den Slaven» (1934),
«Štúrova filozofia života» (1941),
«Geschichte der altrussischen Literatur: Kiever Epoche» (1948 і 1960)
«Outline of Comparative Slavic Literatures» (1952),
«On Romanticism in Slavic Literatures» (1957),
«Das heilige Russland» (1959),
«Russland zwischen Ost und West» (1961),
«Russische Literaturgeschichte des 19 Jahrhunderts» (1964),
«Comparative History of Slavic Literatures» (1971);
[ред.]
з україністики
«Філософія на Україні» (1926),
«Нариси з історії філософії на Україні» (1931),
«Фільософія Г. С. Сковороди» (1934)
«Укр. літ. барок. Нариси», І — III (1941 — 44),
«До проблеми бароко» (1947),
«Культурно-історичні епохи» (1948),
«Сімнадцяте сторіччя в духовній історії України» (1948),
«Поза межами краси (до естетики барокової літератури)», (1952),
«Історія укр. літератури від початків до доби реалізму» (1956),
«Skovoroda, Dichter, Denker, Mystiker» (1974),
«A History of Ukrainian Literature» (1975).
Сімнадцяте сторіччя в духовній історії України (в:) Арка, Мюнхен 1948, Ч. 3-4, с.9.

Література
Віталій Абліцов „Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті“ — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
Олекса Мишанич. "Дмитро Чижевський як історик давньої української літератури" у кн. Дм. Чижевський. "Літературний український барок". - Харків, вид-во "Акта". 2003.