Очі Ніка зупинилися на картині, коли він перетнув П'яту і побачив Риту Джеймсон. Його зацікавила не тільки красива картинка, хоча Рита виглядала навіть красивішою, ніж його мисленнєвий образ. Вбрання господині було замінено коротким синім платтям з майже рельєфними лініями, що обтягують. Легке вечірнє пальто було недбало накинуте їй на плечі, а світле волосся вільно спадало на оксамитовий комір. Але Картер прочитав занепокоєння у її збуджених рухах. Чому так нервуєшся? Він не спізнився. Можливо, реакція.
Молода пара повільно йшла під тонкими деревами і шепотіла одна одній. Наполовину прихований тінню в північно-східному кутку був невисокий, присадкуватий чоловік у м'ятому костюмі з бавовняної тканини і м'якому капелюху фетрового в тон. Він вдавав, що вивчає годинник, але його очі були прикуті до Ріти.
Нік відчув холодний приплив гніву. Отже, він збирався бути мішенню
Ні, давай! Хто б не подивився на гарну дівчину, що ходить площею? Що ж, цей виродок не повинен так дивитися.
Він прискорив крок і пішов поряд з нею, поки вона йшла до 59-ї.
"Привіт, Рито".
Рита обернулася, її очі злякалися. Потім вона посміхнулася.
«Ви дали мені добрий початок. Думаю, я нервуюсь. Як ви, містере Картер?
"Нік." Він узяв її за руку. Нехай стежить є на що подивитися. "Не хвилюйся. Це старий магнетизм. Я так впливаю на людей. Вечеря в якомусь тихому місці, де ми можемо поговорити?
«Якщо ти не заперечуєш, я б не став поки що. Може, ми могли б трохи погуляти. Або… як щодо поїздки до карети? Я завжди хотів спробувати».
"Якщо ти цього хочеш, добре".
Що може бути приємніше вечора у парку?
Нік пронизливо свиснув і махнув вільною рукою, поки вони йшли до рогу. Перший екіпаж із гуркотом рушив уперед.
Нік допоміг Ріті встати і пішов за нею. Водій клацнув крізь зуби і мляво підняв поводи. Рита знову поринула у темряву кабіни, її стегна були тривожно близькі до стегон Ніка.
Чоловік у суворому костюмі перестав дивитися на годинник і встав, позіхаючи і потягаючись. Прохолода розуму Ніка перетворилася на холод.
Чоловік попрямував до черги тих, хто чекає карети.
Хвіст. Без помилок. Риту супроводжували – чи супроводжували – до Фонтану на площі. Питання було – чому?
Їхня карета звернула з яскраво освітленої вулиці у темні околиці Центрального парку. Якщо щось і мало статися, це могло статися і тут. Він був готовий.
Він повернувся до Ріти.
«Добре, давай спочатку поговоримо про бізнес. Тоді ми зможемо почати розважатися. Про що ти хотів мене бачити?
Рита важко зітхнула. Деякий час вона мовчала. Нік крадькома визирнув у маленьке заднє скло. У кадрі з'явився інший екіпаж, що стежить, без сумніву.
Рита почала повільно.
«Це було якось пов'язане із вибухами. Вибухали літаки».
Нік здивовано глянув на неї.
"Усі літаки вибухають?"
«Я не пов'язувався з цим до сьогодні. І, можливо, це не має нічого спільного з тим, що сталося сьогодні. Але я знаю, що щось не так, як Стів пішов. Ось чому я хотів тебе бачити. Він не розбив того літака. Я знаю, що це не його провина. А тепер хтось намагається мене дістати”.
"Що ти маєш на увазі," дістати тебе "?" Нік спохмурнів і взяв її за руку. "Послухай, люба, тобі краще розповісти мені історію із самого початку"
"Я спробую. Але дай мені спершу сигарету, будь ласка».
Клацнувши запальничкою, в її блакитних очах було видно шалене занепокоєння.
«Він був пілотом, і ми були заручені. Ми збиралися одружитися після цієї подорожі. Я маю на увазі мою подорож. Ми планували це кілька місяців тому. Але його літак вибухнув. Було слухання, і вони сказали, що це його провина, він пізно лягав, втомився та безтурботний, і він розбився. Але він цього не зробив. О, Боже, коли я сьогодні вранці побачив це безладдя, цей жахливий звук і всіх цих невинних людей, я знаю, на що це було схоже для нього, і я терпіти не можу…! "
"Припини це!" Нік взяв її руку і жорстоко стиснув. Ви не знаєте, як це було для нього. Бог знає, що я не можу зрозуміти, що сталося, з того, що ви розповіли мені, але якщо літак вибухнув, він нічого не відчув. Хто тепер намагається дістатись до ти, а чому? "
«Я не знаю хто, я не знаю чому. Можливо, тому що я дратував себе. Просто тому, що знав, що це не вина його».
"Що змушує вас думати, що хтось намагається добратися до вас?" Голос Ніка був таким же холодним та вимогливим, як голос прокурора.
«Тому що я отримав фальшивий лист і тому що сьогодні вдень хтось намагався проникнути до моєї кімнати, ось чому!» Її голос підвищився майже до істеричного тону.
"Хтось потрапив у мою", - м'яко сказав Нік. "Добре. Ми повернемось до цього. Що щодо Вальдеса?