На південний схід від Стамбула, приблизно за 600 миль, знаходиться одна з найсуворіших і найпідступніших країн у світі. У цьому неправильному трикутнику, утвореному витоками рік Тигр і Євфрат, земля була погано зорана богами, а потім забута. Це самотнє запустіння високих гір, неприступних скель та вузьких ущелин, що звиваються та переплітаються, як гігантські кишки.
Цю дику і сувору країну, давно залишену Аллахом, плекають тільки її споріднені душі, курдські племена. Вони дикі, як гори, і набагато смертоносніші.
Ніка та Мію скинули незадовго до світанку. Було випадкове місячне світло і дуже слабкий вітер, що дозволило Ніку вислизнути з парашута, щоб спустити їх, не зламавши ніг і не повиснувши на скелі. Мія раніше не стрибала, і, оскільки Нік не хотів втрачати її зараз, після того, як так довго вона залишалася живою, він забрав її з собою в чорному жолобі. Вони приземлилися з різким стукотом на невелике плато, що чимось нагадувало місячний краєвид. Літак AX зробив ще один прохід і скинув джип, теж по чорному жолобі, з вантажем запасів. Потім літак AX, на удачу, помахав їм крилами і кинувся на північ.
N3, як завжди, був дуже сам собою. Правильно те, що депо Анкари відреагувало на його вимоги негайно і майже приголомшливо. Він одержав усе, що хотів, з додаванням кількох статистів. Тим не менш, він знову тут, серед диких курдських Тельців, у країні, на яку він не претендує. Шукає якогось баска на ім'я Карлос Гонсалес. Об'єкт – вбити!
На той час водянисте сонце, часто приховуване дощем і мокрим снігом, визирнуло через високі піки на півночі і сході, Нік і дівчина затишно влаштувалися в печері на уступі, що виходить на ущелину, що веде в перевал Едеса. Джип був захований в іншій печері неподалік.
"Це країна гірських козлів", - розкритикував Нік, коли вони зробили поворот на зниженій передачі з переднім колесом, що звисає над прірвою, що йшла на тисячу футів. «Я не думаю, що ми часто використовуватимемо джип».
Але, як він пам'ятав, баски легко пересувалися цією країною. Можливо, він знав кілька хитрощів, що запам'яталися з юності на півночі Іспанії.
Мія була надто налякана, щоб говорити. Більшу частину часу вона їхала з заплющеними очима, час від часу торкаючись Ніка, щоб заспокоїтися. Він відчував, що її лякала не тільки запаморочлива стежка, а й вся установка, все. Похмура погода, високі похмурі вершини, на яких ніколи не танув сніг, жахливе почуття ізоляції. Нік сам це відчув. Він знав, що це минеться, як тільки він почне діяти.
Після того, як вони знайшли печеру і влаштувалися в ній настільки затишно, наскільки це було можливо за цих обставин, Мідже все ще хотілося втіхи. Зовні дощ хвистав сірою завісою розчарування. У печері не можна було розвести багаття, навіть якби вони мали сухе паливо - дим їх би виявив. І Нік не наважився ризикнути підпалити багаття на уступі.
Почасти для того, щоб втішити її, і через те, що його знову хвилювало бажання, він заліз у її спальний мішок. Було тісно - Мідже доводилося вилазити з одягу, як змія, що скидає шкіру, - але результат був для них щасливим обох. Міджа зітхнула, стогнала і, нарешті, заплакала і отримала величезне задоволення. Коли все закінчилося, вона одразу ж заснула.
N3 виліз із спального мішка і пішов туди, де стояла гвинтівка біля входу до печери. Він дуже рідко використовував рушницю на цих роботах і не думав, що вона знадобиться йому зараз, але здавалося розумним принести її. У цих горах і ущелинах жили вовки - вовки і зграї величезних анатолійських вівчарок.
Нік узяв гвинтівку, «Севідж 99» із прицілом Уезербі, і низько нахилився, щоб упасти на виступ. Він підняв комір свого важкого кожуха від зливи і пішов уступом до печери, де був захований джип. Опинившись там, він підбив підсумки. Він сидів у джипі, ліниво вовтузився з короткохвильовим набором, і дозволяв планам і подіям крутитися в його рухливому розумі, як стрічка, що розмотується.
За наказом, а також за власним бажанням він зберігав радіомовчання, за винятком надзвичайних ситуацій на найвищому рівні. Анкара постачатиме його інформацією через певні проміжки часу.
За час, що минув відколи він стрибнув з даху прибудови на батут, багато чого сталося. Це був час божевільного поспіху, коли все йшло добре – гарний перехід – і всі чудово співпрацювали. Турецька та сирійська поліція та військові добре працювали разом, що було практично нечуваною справою. Так само працювали Інтерпол, ЦРУ та те, що залишилося від США щодо боротьби з наркотиками в Азії. Нік тепер сидів у липкій темній печері, гладив гладкий ствол Севіджа і знав, що він був вершиною, гострою рушійною силою всіх цих зусиль. Він, звичайно, повинен убити басків, але мав іншу роботу. Підняти стільки пекла, посіяти стільки руйнування, що пройдуть місяці, а можливо, навіть роки до Синдикату – а тепер, здається, китайські червоні, – перш ніж вони зможуть повернути операції в норму. Нік зрозумів, що це лише тимчасовий захід. Торгівля опіумом тривала. Якось маки з маленьких турецьких ферм потраплять через кордон на таємні фабрики з переробки; вони будуть перетворені на героїн, який закачуватиметься в вени наркоманів, що кричать, по всьому світу. Чоловіки та жінки – і багато дітей, померли б від цього героїну!