Одразу після смерті Володимира Ярославича Роман із волинською дружиною й союзниками-поляками з’явився в Галичині, вимагаючи визнати його князем. Увійшовши до Галича, князь розправився зі своїми політичними опонентами (зокрема, з могутнього боярського роду Кормильчичів, частина яких була позбавлена земель і вигнана з Галичини). Дані про Романові репресії проти бояр містять як руські літописи, так і польські джерела. Пройшовши урочисту церемонію вокняжіння (очевидно, в кафедральному Успенському соборі Галича), Роман Мстиславич прийняв титул великого князя галицького, кинувши тим самим виклик князям київським і володимирським, і одружився з донькою візантійського імператора Ісаака II Ангела Анною-Оленою (літописи навіть звуть Романа «самодержцем», «царем Русі»). Наступні 6 років князь провів у війнах, захищаючи свою нову державу (провів низку успішних походів проти половців, ятвягів, з перемінним успіхом воював за Київ зі своїм давнім ворогом – Рюриком Ростиславичем і чернігівськими Ольговичами, неодноразово ставив Київ у залежність від своєї влади), переговорах (хоча відома оповідь В. Татищева і згодом М. Карамзіна про папське посольство до Романа, який відмовився прийняти католицтво в обмін на королівську корону і папську допомогу, ймовірно, пізніша вигадка), боротьбі з боярською опозицією з опорою на дрібне служиле боярство і мешканців міст.
У результаті бурхливої діяльності Романа Мстиславича були створені передумови для нового об’єднання всіх південно-західних земель колишньої Кивської Русі в нове політичне ціле. Проте суб’єктивний чинник не вперше втрутився у згаданий процес – 1205 р. Роман здійснив похід до Польщі, раптово розірвавши союз із краківським князем Лешком Білим (ймовірно, мав місце новий союз Романа – з імператором Священної Римської імперії Філіппом IV Швабським, сином Барбаросси, як вважає Л. Войтович). Взявши кілька міст, Роман на чолі невеликого авангарду потрапив у засідку і загинув у бою 19 червня 1205 р. неподалік міста Завихост на Віслі, залишивши двох малих синів – Данила і Василька, котрим згодом доведеться відбудовувати майже з нуля батькову державу.
Іпатіївський літопис містить цілий невеликий панегірик Роману, збереглася пам’ять про грізного об’єднувача Галичини і Волині і в фольклорі (він згаданий у гуцульських веснянках як архетип могутнього правителя). З іменем князя пов’язують прислів’я «He погнітивши бджіл, не їстимеш меду», «Романе, Романе! Погано живеш – Литвою ореш». На сюжет, пов’язаний із відкиданням Романом королівської корони від папи римського, існує відома балада О. Толстого «Роман Галицький» і картина М. Неврева. Як об’єднувач Русі-України, князь Роман вшанований у сучасних українських підручниках і популярній літературі.
Битва на Калці
Дата і місце події спірні. Найпоширеніша сьогодні версія – 31 травня 1223 р., ще три дні тривала облога монголами табору київського князя. Місце – притоки річки Кальміус (можливо, річки Кальчик, Калець тощо) або, за іншою версією, береги річки Каратиш (Володарський район Донецької області).
Монголи: нойон (воєначальник, князь) Джебе (прізвисько, монг. «Стріла», власне ім’я – Джиргоадай, 1181–1224 або 1225; талановитий монгольський полководець, переможець чжурчженів, каракитаїв та хорезмійців); багатур (монг. почесний титул) Субудай (1176–1248; один із найталановитіших монгольських полководців усіх часів, виграв 65 битв).
Русь і половці: великий князь київський Мстислав Романович Старий (?–1223; правив у Києві з 1214 р., походив зі смоленської гілки Мономаховичів, двоюрідний брат і союзник Мстислава Удатного); князь чернігівський Мстислав Святославич (?–1223; правив у Чернігові з 1216 р., з Ольговичів); Мстислав Мстиславович Удатний (?–1228; з Мономаховичів, у 1210–1225 рр. новгородський князь, у 1221–1227 рр. князь галицький, енергійний і загалом успішний полководець, 1221 р. розгромив угорців, міцно посівши княжий стіл у Галичі й віддавши доньку за Данила Галицького). Власними дружинами командували також: Данило Романович (1201–1264; у майбутньому князь галицький, тоді ж князь волинський, молодий і хоробрий воєначальник, велике майбутнє котрого як політика і полководця ще було попереду); Михайло Всеволодович (князь переяславський у 1206–1224 рр., новгородський у 1224, 1229 рр., чернігівський у 1224–1226, 1243–1246 рр., галицький у 1235–1236 рр., великий князь київський у 1238–1239, 1241–1246 рр., страчений за наказом Бату в Сараї, проголошений Російською православною церквою святим); також понад десяток князів, досвідчені воєводи Ярун, Семен Олуйович, Василько Гаврилович, Юрій Домажирич та Держикрай Володиславич. Половцями керували хани Котян Сутоєвич (?–1240; тесть Мстислава Удатного, 1240 р., тікаючи від монголів, переселився з 40 тис. половців до Угорщини, де був невдовзі убитий угорськими феодалами) та Бастий (?–?).