Після цього німці й румуни підготували і провели третій штурм Севастополя. Артпідготовка протягом першого тижня червня 1942 р. включала в себе обстріл СОРа з важких і надважких гармат (зокрема унікальної 800-міліметрової гармати «Важкий Густав», 600-міліметрових мортир «Одін» і «Тор»), у результаті чого вдалося серйозно пошкодити радянські укріплення. Вирішальний штурм почався 7 червня, перелом у ході боїв настав 17 червня, коли німцям вдалося захопити батарею ББ-30 і вийти до останнього кільця оборони – підніжжя Сапун-гори. Після цього підвезення підкріплень і боєприпасів до міста морем стало для радянської сторони неможливим, і Октябрський почав вести розмову про евакуацію командного складу армії і флоту на Кавказ. Раптовий нічний штурм 28–29 червня призвів до нового прориву німців, 30 червня вони зайняли Малахів курган. Радянське керівництво чисельністю 700 осіб було вивезене підводними човнами, ще до 1 тис. осіб врятувалося на човнах, катерах тощо. Героїчний гарнізон фортеці було по суті кинуто напризволяще – окремі групи бійців чинили запеклий опір або здавалися в полон на мисі Херсонес до 13 липня.
Радянська історіографія вперто приховувала масштаби трагедії Севастопольської оборони, наполягаючи на величезних (до 300 тис.) втратах з німецько-румунського боку (офіційні німецькі та румунські дані – до 36 тис. загальних втрат, з них убитими і пропалими безвісти – 7,6 тис. осіб), радянські втрати – до 95 тис. полонених, не менш ніж 18 тис. загиблих. Героїчна оборона Севастополя відволікла значні сили німецької піхоти та авіації на головних напрямках ударів, що безумовно сприяло загальній радянській перемозі у війні. Проте виправдання поведінці радянського командного складу, котрий кинув своїх підлеглих у страшній скруті, шукати годі.
На честь події було випущено радянську медаль, німецький нарукавний щит (так званий «Кримський»), відцензурована версія подій стала надзвичайно поширеним сюжетом радянської пропаганди, десятків художніх творів, виставок, музейних експозицій, кінофільмів, пам’ятників. Сьогодні – добре відома подія історичного минулого Криму, України, Росії, інтерес до котрої не вгасає в середовищі істориків-професіоналів та аматорів.
Друга битва за Харків (Харківсько-Барвінківська операція) 1942 року
12–30 травня 1942 р., район міст Балаклія – Зміїв – Красноград – Лозова – Барвінкове–Ізюм (усі – райцентри Харківської області), міста Слов’янськ (райцентр Донецької області), а також міста Вовчанськ (райцентр Харківської області).
На чолі Південно-Західного фронту стояв тріумвірат: фронт очолював дуже суперечливий воєначальник маршал Семен Костянтинович Тимошенко (1895–1970; герой Першої світової та Громадянської воєн, комдив 1-ї Кінної армії, 1939 р. командував Українським фронтом під час походу в Західну Україну, з січня 1940 р. командував Північно-Західним фронтом у війні з Фінляндією, того ж року маршал, з 1940 до липня 1941 р. нарком оборони СРСР, один із приятелів і сват Й. Сталіна); начальником штабу фронту і відповідальним за планування операції був генерал-лейтенант Іван Христофорович Баграмян (1897–1982; з 1940 р. замначальника штабу КОВО, з 1941 р. Південно-Західного фронту, врятувався з оточення під Києвом, з грудня 1941 р. генерал-лейтенант, начштабу Південно-Західного напрямку, з листопада 1943 р. на чолі 1-го, згодом 3-го Прибалтійського фронту, успішно воював у Білорусії, Литві, Латвії, брав Кенігсберг); представником Ставки був Микита Сергійович Хрущов (1894–1971; учасник Громадянської війни, у 1935–1938 рр. 1-й секретар Московського обкому та міськкому ВКП(б), з 1938 р. 1-й секретар ЦК КП(б)У, 1939 р. член Політбюро ВКП(б), у роки війни був членом військових рад Південно-Західного, Сталінградського, Південного, Воронезького та 1-го Українського фронтів, персонально відповідальний за передвоєнні репресії, за військові провали під Києвом восени 1941 р., під Харковом у травні 1942 р., у 1947–1949 рр. 1-й секретар ЦК КП(б)У, в 1949–1953 рр. 1-й секретар Московського обкому КПРС, з 1953 до 1964 р. 1-й секретар ЦК КПРС, з 1958 р. ще й голова Ради міністрів СРСР, суперечливий ініціатор реформ та десталінізації, усунутий від влади в результаті перевороту, мемуарист).