У битві та під час втечі загинуло чимало татарської знаті (мурз та уланів), доля «цариків» та Димейтера спірна (за М. Стрийковським, вони теж загинули). Литовці взяли великі трофеї у трьох татарських таборах. Втрати переможців невідомі. Результатом битви стало приєднання до Великого князівства Литовського Поділля, закріплення влади над Київським князівством (можливо, приєднане дещо раніше або навіть помітно пізніше). Уявлення про цілковите скидання внаслідок битви «ненависного золотоординського іга з українських земель» є перебільшеним і не надто об’єктивним. У суто військовому плані це фактично перша значна перемога військ Великого князівства Литовського над татарами в умовах степу.
Пам’ять про битву надзвичайно актуалізована в сучасній Україні та почасти в Литві (планується урочисте святкування 650-ї річниці), битва та її герої стали персонажами науково-популярних та художніх книг, картин (дилогія В. Рутківського «Сині води», картина литовського художника Г. Казимірєнаса). У більшості сучасних українських науково-популярних праць, підручників та художніх творів подія зображена як «українське Куликове поле», визначальна віха в європейському (а не азійському, репрезентованому татарами) виборі українського історичного шляху.
Кревська унія
14 серпня 1385 р., замок Крево (поблизу села Крево Сморгонського району Гродненської області, Білорусь).
Польські шляхтичі – посланці Єлизавети Котроманич (вона ж Єлизавета Боснійська, 1339–1387; донька боснійського князя, вдова короля Угорщини і Польщі Людовіка Анжуйського, фактична регентка Угорщини і Польщі в 1382–1384 рр., талановита жінка-політик з трагічною долею, вбита в ході феодальної війни в Угорщині) та її молодшої доньки Ядвіги (1373–1399; з 1384 р. коронована як король (!) Польщі, добре освічена набожна правителька, відновила Краківську Академію, дотепер популярна в Польщі, у 1980-х рр. католицькою церквою визнана святою).
Представники литовської правлячої династії Гедиміновичів: Ягайло (1351–1434; великий князь литовський у 1377–1381 рр., 1382–1386 рр. і польський король у 1386–1434 рр., володар та спадкоємець Русі); його рідні брати Скиргайло (1354–1397; у 1386–1392 рр. великий князь литовський, у 1395–1397 рр. князь київський, найближчий помічник і союзник Ягайла); Корибут-Дмитро (1358 – після 1404; у 1386–1392 рр. князь чернігівський, новгород-сіверський, предок князів Вишневецьких, Збаразьких, Сангушків, Чорторийських, Корецьких та ін.); Лугвен (1360 – після 1431; талановитий полководець, учасник багатьох битв проти Тевтонського ордену та шведів); двоюрідний брат вищезгаданих Гедиміновичів Вітовт Кейстутович (бл. 1350–1430; великий князь литовський у 1392–1430 рр., наймогутніший правитель Великого князівства Литовського, попри союз із Польщею вів самостійну політику, спрямовану на об’єднання значної частини Східної Європи під егідою Литви, успішний полководець).
Після смерті короля Угорщини та Польщі Людовіка (Лайоша) Анжуйського 1382 р. його доньки Марія та Ядвіга залишилися основними спадкоємицями відповідно угорського та польського престолів. 1284 р. Ядвігу було урочисто короновано в Кракові як повноправного короля (а не королеву, за середньовічним правом – особу другорядну) Польщі, проте за тогочасними уявленнями правительці був потрібен чоловік (попри той факт, що Ядвізі було заледве 12 років). Першим претендентом на руку Ядвіги став син австрійського герцога Леопольда Габсбурга Вільгельм, котрий влітку 1385 р. прибув до Кракова і був заручений з Ядвігою. Проте дуже швидко польські магнати з Малопольщі (Спитко з Мельштина, Ян з Тарнува, Ян Тенчинський та ін.) знайшли вигіднішого претендента на руку правительки – литовського великого князя-язичника Ягайла, котрий висловив наміри прийняти католицтво і охрестити Литву, поставивши її в політичну залежність від Польщі. Майбутній союз Польщі й Литви був спрямований перш за все проти сильного спільного ворога – Тевтонського ордену. Після гучного скандалу Вільгельм поїхав додому, австрійці розпустили чутки про те, що шлюб між їхнім спадкоємцем і Ядвігою вже відбувся де-факто, а польська делегація вирушила до замку Крево, де перебував Ягайло зі своїми родичами.
Власне в замку Крево відбувся тільки перший раунд переговорів, що увінчався підписанням хартії (документа), в якій Ягайлові було обіцяно руку Ядвіги і польську корону, натомість литовський великий князь обіцяв хреститися сам зі своїми братами і народом, знищити язичницькі святилища, звільнити всіх християнських полонених, що утримувалися в Литві, заплатити Вільгельму Габсбургу 200 тис. флоринів відступного, повернути Польщі всі втрачені у війнах останнього часу землі (включно з частиною Галичини, приєднаною колись Людовіком до Угорщини), і – найбільш спірний пункт – «приєднати (лат. applicare) литовські й руські землі до Польської Корони». Останній термін польські й литовські історики різних часів трактували вкрай різноманітно – від васальної залежності Литви щодо Польщі (що малоймовірно) до типової персональної унії незалежних держав, пов’язаних лише особою спільного правителя. На документі стоять печатки лише литовської сторони – Ягайла, Скиргайла, Корибута, Лугвеня та Вітовта.