Заснування Хортицького замку Д. Вишневецьким
1552 (або 1553) – 1556 рр., острів Мала Хортиця (нині острів Байда поблизу острова Хортиця на Дніпрі, територія міста Запоріжжя).
Князь Дмитро Іванович Вишневецький (1517–1563; з Гедиміновичів, людина з бурхливою біографією, у 1550-х рр. староста канівський і черкаський, організатор козацьких загонів, у 1558–1561 рр. васал Івана Грозного, невтомний борець проти османів у Причорномор’ї, згодом знову литовський урядовець, претендент на молдавський княжий стіл, легендарний козак Байда у козацьких думах).
Ідею заснувати на одному з островів Дніпра замок із постійним гарнізоном для ведення далекої розвідки щодо кримських і ногайських татар з метою раннього оповіщення про їхні походи по ясир і зриву переправ на зручному Кічкаському перелазі через Дніпро висловлювали декілька видатних річпосполитських прикордонних воєначальників XVI ст., серед них Предслав Лянцкоронський і Євстафій Дашкевич. Проте небажання литовської влади псувати і без того непрості відносини з Кримом і сюзереном хана – султаном Османської імперії, а також небажання магнатів іти на додаткові фінансові витрати задля утримання гарнізону не давали змоги здійснити ці плани. Князь Дмитро Вишневецький, молодий, авантюрний, небагатий аристократ із Волині, довів-таки цю ідею до реального втілення, діючи напівофіційно.
На початку 1553 р. Дмитро Вишневецький на власні кошти розпочав будівництво фортеці та верфі на острові Мала Хортиця, мобілізувавши канівських і черкаських міщан і козаків. Князь діяв на свій страх і ризик – великий князь литовський Сигізмунд II Август не хотів псувати відносини з кримським ханом Девлет-Гіреєм і султаном Сулейманом I Кануні. Проте влітку 1553 р. Вишневецький зробив дивний учинок – перейшов на півроку на турецьку службу, ймовірно, побувавши в Стамбулі «з усією своєю ротою» (тобто невеликим приватним військом). Ця «турецька служба» князя дуже стурбувала Сигізмунда Августа, і вона ж згодом призвела Байду до трагічної загибелі як «зрадника» османів. Повернувшись восени того ж року на Малу Хортицю, князь продовжив будівництво замку, проти чого різко протестував у своїх листах до великого литовського князя кримський хан. Хортицький замок будувався з відома офіційної литовської влади – щоправда, Сигізмунд Август, виправдовуючись перед кримським ханом Девлет-Гіреєм, стверджував, що Вишневецький «перевищив службові повноваження», адже його було послано на нижню течію Дніпра для організації тут степової сторожі, а не для створення бази для походів на ханство. Реальної допомоги (грошима, людьми) Байда, щоправда, не отримав. Але історики не схильні довіряти королю – він просто не хотів, аби справа Хортицького замку була використана татарами як привід для серії великих набігів на його землі (дрібна прикордонна війна тут ніколи не припинялась і стала майже нормою). Тому Сигізмунд намагався переконати свого кримського «колегу», що замок на Хортиці вигідний і самому Кримському ханству – він заважатиме запорозьким козакам грабувати татарські міста і купців. Але Девлет-Гірей розумів, у чому тут справа, і в січні 1557 р. прийшов з великим військом вибивати Вишневецького з Хортиці (річка Дніпро замерзла, і татари дісталися Хортиці по кризі). За особистим зізнанням князя, його скромний дерев’яно-земляний замок витримав 24-денну облогу, причому сам Дмитро керував обороною і брав участь у боях, стріляючи в татар, що лізли на приступ, із лука (недаремно на відомому портреті Дмитро Вишневецький зображений саме з тугим турецьким луком і стрілами, а в пісні про Байду головний герой теж із лука застрелив султана, його дружину і доньку – легенда, яка може мати підґрунтям усім відому стрілецьку майстерність князя Вишневецького). Відбитися допомогли Вишневецькому і трофейні турецькі гармати: за три місяці до облоги, у жовтні 1556 р., він несподівано напав на татарську фортецю Іслам-Кермен у пониззі Дніпра, взяв її і вивіз звідти гармати для укріплення свого замку (мабуть, саме цей напад і став останньою краплиною, яка переповнила чашу терпіння Девлет-Гірея). Князь Вишневецький розумів, що хан, осоромлений поразкою, ще повернеться, і тому просив у короля гармати й підкріплення. Але обережний Сигізмунд Август не хотів, аби «через Вишневецького» розпочалася війна з Кримом (дякуючи на словах за героїзм, король не надав реальної допомоги і цього разу), і князь Дмитро залишився наодинці з грізним ворогом, з котрим можливості компромісу були вичерпані. За таких умов середньовічний васал мав право пошукати собі такого сюзерена, який захищав би його. Саме це і зробив Вишневецький – звернувся до володаря Московської держави Івана Грозного.