Якби я дожила до такої біди, як ретельний аналіз моїх книжок літературними критиками, я точно побачила б абзац тексту про те, як «автор переосмислює поняття любові у своїй творчості різних періодів». Можливо, розумний Хтось навіть навів би приклад з книжки «Сімург»:
«… Але Numо… стовбичить посеред ґанку. В осерді літа. Невідомо, хто піднімався сходами, хто з них пив каву, хто курив, а хто читав, бо принаймні постать Numо і далі незворушно стоїть собі в небі, мов у річці, пропускаючи крізь себе хмари, комах, птахів, літаки, зірки, комети, метеорити, супутники, космічні кораблі, павутинки і маленький мандрівний листочок з водяної верби. Numо нуль шістнадцять цілих сімдесят п’ять двадцять один тридцять „років“ за людським відліком часу. Годинник в кухні показує 16:45, випереджаючи таймер на мобілці (звірений з верховною телефонною жрицею Точного Людського Часу в цьому часовому поясі) майже на дві години. Світло засліплює світ очей… рано чи пізно Numо зійде зі свого зачудованого місця, припиняючи свій втик, почне „робити“ „щось“… тому давайте домовимось: „завтра“ існує! Воно є завжди і, менше з тим, все одно настане завтра. Це буде ультрамариново-золотий, ясний і чистий серпневий день, коли вода вже по-осінньому свіжа й прозора, небо лагідне і пронизливо-глибоке, повітря сповнене запахів, не притуплених задухою, а сонце не несе нищівної спеки — лише тепло і цупку, останню цього літа засмагу. Обидва далеких Міста на зелених пагорбах здаватимуться емалево-білозубими посмішками або картинками на щойно вимитій порцеляні, а чайки — також. Пісок вже не обпікатиме ніг, але буде ще теплим і незайманим, як чистий аркуш, — лише з подряпинками хмизу і пташиних слідів. Все це станеться завтра, принаймні для всіх нас — воїнів своєї битви, і довіку буде там, де воно вже і так є!»
А можливо, цей Хтось виявився би ще розумнішим і не навів би саме цей приклад. Тому що жодного разу тут не зустрічається слово «любов». Нема чого переосмислювати.
Як можна переосмислювати те, чого нема? В категорії людських понять я маю на увазі.
Тому НЕ залишайтеся з нами, дорогі читачі, телеглядачі і радіослухачі, — вам тут нема чого ловити: автор сам ні фіга не знає і вам нічого не розповість. Шановний автор навіть не стане вам напарювати повчальні і сентиментальні історії з власного життя. І вже точно не розкриє власних альковних секретів. Якщо авторові треба випрати і спарувати розпаровані шкарпетки, бо інакше вони самі почнуть паруватися, плодитися і розмножуватися у батареях, то краще вже автор любитиме це робити, принаймні на момент дії. Якщо автор не може скасувати мороз і наказати листю буяти, то краще автор милуватиметься з вікна засніженими деревами. Краще, простіше, коли тобі насправді по фіг, байдуже, по цимбалах, і ця повсякденна луска безглуздого, але невпинного вибору між і між злущується, сходить на пси, зникає. Тоді ти можеш годинами спостерігати, як з личинки вивільняється бабка, і не думати, красиво це чи ні, важливо чи ні, подобається це тобі чи не подобається — просто, нічого не оцінюючи, завмерти, пронизаній світом, бути світлом і знати: є тільки Любов. Свобода від висловлювань і пояснень. Просто свобода.
І ти ніколи не зможеш описати це словами, бо, на щастя, не все в цьому світі вигадане людьми.
Юрко ПОКАЛЬЧУК
ЯК ТЕБЕ НЕ ЛЮБИТИ…
«Любов рухає сонцем і планетами», — сказав Данте. «Любов — це Бог, а Бог — це Любов», — пишеться в Біблії. На жаль, ми часто так легко і бездумно кажемо: «Я тебе люблю», — хоч за цими словами бездонний зміст, і кожен тлумачить його по-своєму.
Людвіг Вітгентштейн наголосив, що будь-яке поняття в нашій уяві і психіці не тотожне аналогічному в іншої людини. Що таке, наприклад, чашка? Кожен має про неї в своїй уяві геть індивідуальний образ. А що таке Любов? У кількох мовах існують два словесних означення цього явища — любити і кохати (наприклад, в іспанській — аmar і querer). І в українській так само — любити собаку можна, і друга теж, а от кохати собаку якось… не виходить, а якщо кохати друга, то… так отож. В російській мові просто люблять усе. І друга, і собаку, і маму, і кохану жінку. А де ж відтінки?
Насправді в житті все залежить не від кольорів, а від відтінків.
У давньогрецькій традиції любов мала шість градацій — Ерос (романтично-чуттєва любов), Маніа (хвороблива любов, у якій занижено самооцінку закоханого), Агапе (неегоїстична, саможертовна любов), Сторж (любов-дружба), Людус (любов-гра) і Прагма (реалістична любов, з практичним баченням наслідків).