Байдужість — це тимчасовий стан самонавіювання. Формує зв’язки між людьми не байдужість, а прив’язаність. Якщо вже прив’язався, то все — не відв’яжешся. Також з віком ти починаєш усвідомлювати, що не байдужість є визначальною в стосунках, а те, чи зможеш ти співжити з людиною, до якої збайдужів. Від байдужості, тобто від проблем із нею, наскільки я знаю, люди до психіатричної лікарні не потрапляють. Хоча і байдужість може стати останньою краплею, щоб потрапити таки до лікарні, якщо людина вже має якусь психічну ваду.
Як свідчать результати соціологічного опитування, яке нещодавно провів Центр Разумкова, які були надруковані в останньому номері «Дзеркала тижня», лише 2 % (!) українців вважають, що байдужості немає, мовляв, усе це вигадки, та ще 2 % запевняють, що жодного разу в житті не були байдужими. Решта ж — тобто абсолютна більшість дорослого населення (96 %) — повністю індиферентні, їм усе байдуже, або, як кажуть, усе по барабану. Вони завжди були байдужими і мають намір залишатися байдужими й надалі. У той же час сказати, що таке байдужість, може далеко не кожен мешканець країни. Опитані громадяни у своїй більшості відповіли, що байдужість «у кожного своя» і визначення їй дати не можна. Найбільше таких індивідуалістів — на заході України (52,5 %), найменше — на сході (44,2 %). Але все-таки існують люди, які знають, що таке справжня байдужість.
— Я дуже байдужа. Моє серце сповнене байдужістю. Молодець! Дуже добре! Це суперово. Незрівнянно! Чудово! Я байдужа до нестями. Якби ви тільки знали, яка я байдужа! Це був найбайдужіший момент у моєму житті! Новину зустріли радісною байдужістю. Він аж стрибав від байдужості. Я байдужа. Це просто чудово! На вашу превелику радість…
Коли я говорю мовами людськими й ангельськими, та байдужості не маю, то став я як мідь дзвінка або бубон гулкий. І коли маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та байдужості не маю, то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та байдужості не маю, то пожитку не матиму жодного! Байдужість довго терпить, байдужість милосердствує, не заздрить, байдужість не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, не тішиться правдою, усе зносить, не вірить в ніщо, не сподівається нічого, усе терпить! Ніколи байдужість не перестає!
— Ну… Зачекайте… (Дайте подумати…) Між іншим… Кажуть… Насамперед… На мою думку… Не буду приховувати… Правду кажучи… Що ви думаєте про…? Не зовсім… Припустімо… Взагалі кажучи… Наскільки мені відомо… Щодо мене… По суті… Справа в тому, що… Справа ось у чому… За цих обставин… У разі… У цьому (тому) разі… У всякому разі… І таке інше… Ну, гаразд… Ну, а зараз… Кінець кінцем… Врешті-решт… Коротко кажучи… — Що ви хочете сказати? — Ну, як вам пояснити… я байдужий… мені байдуже… мене не гребе… не торкає… не чіпає… не гріє… — Тоді зрозуміло. Ось і все. Годі вже про це. Бо мені не байдуже. Стули пельку! Закрий свою смердючу пащу! Заткайся! Тема закрита! Йди вже! Ні, мені не байдуже — мені глибоко по барабану!
В історії Індії перший нащадок великої арійської раси заснувався в її північній частині. […] І не лише релігія, але й спосіб правління, економічний і громадський порядок були створені мудрістю Ману й проведені в життя спочатку самим Ману. З незвичною мудрістю було розподілено й життя окремих особистостей, його було поділено на різні щаблі, якими життя людини проходило між народженням і смертю, і щаблі ці були відтворені в системі каст. Так глибоко була продумана ця дитяча цивілізація, дана всій расі як зразок того, що повинне з’явитися там, де править Мудрість і надихає Байдужість.
— Які у вас домашні обов’язки? — Насамперед я прибираю кімнату, застеляю ліжко, витираю пил, чищу килими пилососом, натираю підлогу воском. — Як ви допомагаєте жінці, до якої збайдужіли? — Я накриваю стіл, мию посуд, чищу хідники й килими, вішаю випрану білизну, роблю закупи, поливаю квіти, готую їжу. — А що робить збайдужіла до вас жінка? — Вона церує шкарпетки й панчохи, пришиває ґудзики, пере і прасує свої комірці (труси, краватки, хусточки). — Які ще обов’язки байдужого чоловіка? — Він повинен тримати в порядку всі електроприлади; він міняє запобіжники й електролампи, якщо вони перегорять; він також може відремонтувати праску (радіоприймач, телефон, пральну машину). — Які права в байдужої людини? — Вона може нічого цього не робити.
Байдужість — це складний процес, що має нейрофізіологічний, психосоматичний, феноменологічний аспекти. Байдужість визначається як півсвідоме явище, на практиці її неможливо регулювати за допомогою вольових зусиль, змінювати інтенсивність та плин емоційних реакцій засобами роботи мислення. Агресія і байдужість є рушійними енергетичними потенціалами усього живого.
— Хто ви за фахом? Яка ваша спеціалізація? — Я жриця байдужості (секретарка, перукарка, інженер). — Ким ви працюєте? — Я працюю жрицею байдужості (секретаркою, перукаркою, інженером). — Це чудова професія, чи не так? Що ви вмієте робити? — Я вмію робити все. Мені байдуже, що робити. — Ким іще ви можете працювати? — Я можу працювати токарем (весталкою, школяркою, санітарочкою).
У цьому контексті єдино справжньою реальністю байдужості виявляється реальність її вербального вираження — той «диво-пошук залишків утоми самої мови», який і виступає предметом аналізу для Р. Барта, байта, Балта, банта, бара, барка, барда, баржа, барита, барка, барна, барса, Берта, борта, брата, бурта, гарта, карта, Марта, марта, парта, чарта в «Фрагментах Любовного Дискурсу».
— Ви учень (учениця)? — Так. — Ви байдужі до своєї школи? — Так. — Який предмет вам байдужий найбільше? — Я байдужий до всіх предметів. — Але який предмет вам байдужий найбільше? — Я особливо байдужий до сучасної української літератури. — У якому ви класі? — В дев’ятому. — Ким хочете стати після школи? — Мені пох. — Заняття починаються у вересні? — Пох. — Коли починається перший урок? — Пох. — Хто ваш класний керівник? — Пох. — Хто староста вашого класу? — Пох. — Чи берете ви участь у суспільно корисній праці? — Га?..
Байдужість — неемоційне, не інтимне, але глибоке почуття — неваблення, млявого розчарування, несамовідданої, нещирої і несердешної неприхильності до кого/чого-небудь; непостійна, несильна несхильність, незахопленість нічим; небажання чого-небудь. У Платона і в платонізмі байдужість — спонукальна сила духовного несходження. Байдужість — неперехідна емоція. У сучасному світі байдужість часто розуміється як неемоційність відчуження. Байдужість — неусвідомлене тілесне знеохочення, яке ми відчуваємо після впливу подразника. Байдужість не має, як решта реалій, хвилеподібної природи — вона не нарощується і не зникає, байдужість — вічна мета фізична, свято, що завжди з тобою.
У дослідницькій практиці для аналізу міжособистісних переваг і відкидань по типу симпатія-антипатія найбільше широко застосовується, якщо справа стосується реальних природних малих груп, соціометрична процедура, як у традиційній її формі, так і в різних модифікованих варіантах; тут слід зазначити необхідність доповнення вектора ОА+ вектором ОА-, коли мова йде про емоційний аспект відносин значимості, а в деяких, наприклад, асоціальних групах досить часто, саме емоційне неприйняття й навіть пряма ворожість характеризують відношення однієї людини до іншого, причому волею певних обставин куди значимішого чому партнери після взаємодії й спілкування до яких суб’єкт випробовує відверту симпатію або навіть дружбу і байдужість.
— До чого ви збайдужіли? — Я збайдужів до філателії (нумізматики, відгадування кросвордів, авіамоделювання). А ви? — Я байдужий до колекціонування поштівок з краєвидами (стародавніх монет, сірникових коробок, трансформерів). А ще я не захоплююся риболовлею. — А моя сестра не захоплюється вишиванням гладдю. — А хрестиком? — Хрестиком теж ні, але до гладі вона байдужіша. — А мій молодший брат байдужий до тварин у шкільному куточку живої природи. Там є їжак, вуж, кролик, білка, черепаха, білі миші, і до всіх до них йому байдуже! — А моя друга сестра байдужа до всіх тварин і рослин узагалі! — А мені ваші сестри глибоко…