Бобир зупинив Осташевича на площі біля пристані. Відкликав убік, сіли на лавку у затінку, і Толик почав розпитувати Рогатого. Романіка стояв за півтора десятка метрів біля газетного кіоска, скоса зиркаючи на Осташевича. Той відповідав коротко, певно, компанія Толика йому не дуже подобалася, та й голова після вчорашньої пиятики ще гула — це не сприяло розгортанню товариської бесіди, до того ж, здається, Бобир скоро дізнався, що Осташевич застав Буловацького вже мертвим. Це, мабуть, обрадувало його, бо кивнув Рогатому, одразу підвівся й попрямував до пароплава.
Таня стояла на палубі й дивилася, як розмовляли Осташевич з Бобирем. Упевнившись, що Рогатий пішов до міста, помахала Толику рукою, вони одразу подалися до каюти і, звичайно, вже не бачили, як сідав до машини Осташевич і як увічливо, наче перед справжнім начальником главку, відчинив дверці Романіка.
Поки «Вячеслав Шишков» долав шлюзи до порту імені Леніна, Хаблак мав можливість зв'язатися з полковником Каштановим. На нього чекала машина, через чверть години капітан був у обласному управлінні внутрішніх справ, переговорив з полковником і мав після розмови ще півгодини для огляду міста.
Вони проїхали центральним проспектом Запоріжжя, співробітник місцевого карного розшуку показував своєму столичному колезі визначні місця, Хаблак дивився на жовтогарячу хмару, що стояла десь на підступах до міста, і уявляв, як ллється зараз розпечений потік металу на «Запоріжсталі»; він ніколи не бачив, як ллється жива сталь, і пожертвував би усіма визначними місцями заради хвилинного перебування біля мартенів.
А машина вже зупинилася на великій площі, і в порту загудів пароплав. Хаблак стріпнувся — невже «Вячеслав Шишков»? Але його білий красень ще тільки заходив до порту.
Почекавши, поки пароплав пришвартується, капітан змішався з юрбою пасажирів і непомітно повернувся на судно. Тепер він був завідуючим невеличким промтоварним магазином на Куренівці Павлом Олеговичем Кухаренком.
Через півгодини по відплиттю Хаблак зазирнув до радіорубки. Радиста попередили ще в порту, й він негайно викликав Київ.
Черговий по управлінню повідомив капітанові, що Анатолій Васильович Бобир займається в промторзі постачанням, йому тридцять два роки, закінчив торговельно-економічний інститут, раніше працював заступником директора універмагу в приміському селищі, розлучений, має сина п'яти років, прописаний на Оболоні в квартирі дружини, але фактично там не мешкає: знімає квартиру десь на Відрадному.
Бобир з Танею усамітнились в каюті, провели в ній цілий вечір і ніч, не виходили аж до ранку; поснідали в ресторані й зараз годували чайок.
Хаблак вийшов на палубу й зайняв місце на лавці попід вікнами кают другого класу. Сидів, тримаючи в руці журнал, але не читав, милуючись дніпровими краєвидами. Відпочивав і зовсім забув і про Таню, і про Толика. Та все ж побачив, як повертаються з корми, й втупився в журнал: розраховував, що дівчина перша помітить його і представить Бобирю, — мусив бути ненастирливим, ініціатива знайомства повинна була належати Тані.
Вони мало не проминули Хаблака, та дівчина все ж помітила капітана й затримала Бобиря.
— Як відпочивали? — запитала так, для годиться, й, не дочекавшись відповіді, пояснила: — Наш попутник і твій колега…
Капітан простягнув руку:
— Павло Олегович Кухаренко.
— Анатолій. — Бобир не назвав свого прізвища, і Хаблак зрозумів його. — Таня казала, що ви в торгівлі?..
— Еге ж, крамницею завідую на Куренівці. Галантерея, трикотаж, солянка збірна…
— Солянка — це добре, — схвалив Бобир і глянув на Хаблака, як старшина на новобранця, — все ж займав посаду в торзі й стояв на якийсь щабель вище.
Хаблак удав, що йому не відомий профіль роботи Толика. Зрештою, міг і забути побіжне повідомлення його подруги.
— А ви по якій лінії, — запитав, — продовольчій чи промтоварній?
— Райпромторг, — одповів Бобир невизначено. Подумав трохи і, певно, вирішивши, що критися нема рації, додав: — Печерський.
— У Василя Павловича! — зобразив радість Хаблак, бо справді знав директора торгу.
— Чудова людина, — погодився Бобир, але без особливого ентузіазму. — Принциповий керівник.
«А тобі такі не до вподоби, — подумав Хаблак, — бо деякі твої справи…»
Він не встиг додумати, бо Толик запитав: