— Ви снідали?
— Уже.
— Шкода. Але заходьте до нас, маємо херсонського кавуна та й до нього.
Хаблак підвівся. Був нижчий за Бобиря, але кремезніший. Зазирнув у вирласті нахабнуваті очі — все ж Толик працює прямолінійно: не встиг познайомитися, а вже на чарку. Зрештою, все правильно. Саме за чаркою розкривається людина, і Толик, мабуть, промацуватиме його. Адже він нічим не ризикує: так, дружня розмова, і якщо Хаблак не сподобається йому, пішле під три чорти й тут же забуде.
Хаблак мовив розважливо:
— Воно й зранку не годилося б, але заради компанії…
Бобир якось плотолюбно потер долоні.
— Щаслива людина, яка знає, що робити вранці, а що ввечері. Зрештою, ми на пароплаві, а тут все однаково. Береги… — безнадійно махнув рукою, і стало ясно, що всі ці зелені схили, острови, придніпровські села одразу остогидли йому і, на його глибоке переконання, можуть викликати захоплення хіба що в людей розумово неповноцінних чи пенсіонерів, котрим тільки й лишилося, що дихати свіжим повітрям і милуватися краєвидами. Хаблак схвально нахилив голову.
— Вчора на пристані я купив такого ляща!.. — показав, трохи перебільшивши. — З ікрою.
Бобир жартівливо підштовхнув його.
— То чого ж ми зволікаємо? Лящ — це неймовірно, зараз ми візьмемо в буфеті пивка, я бачив, вантажили ящики. А Танюшик нам зробить салат. У Танюшика золоті руки, — взяв за руку, наче демонструючи.
Хаблак, правда, побачив тільки яскраво-червоні нігті, та заперечувати не став — може, Бобир і має рацію. Капітан зазирнув до своєї каюти, захопив ляща й пляшку горілки — він не підпільний мільйонер, а скромний завмаг, і дорожчі напої йому не по кишені. До речі, навіть про цю пляшку горілки треба згадувати в звіті, а полковник Каштанов не дуже охоче затверджує такі витрати.
Толик подивився на горілку несхвально, але в нього вистачило такту нічого не сказати з цього приводу, більше того, по першій він налив саме з цієї пляшки, хоч на столику стояв вірменський тризірочний коньяк, а що може бути краще саме за цей тризірочний? Хаблак був переконаний, що навіть марочний коньяк, який вій пив позавчора як воду з легкої руки Рогатого, поступається вірменському тризірочному. Щоправда, можливо, в нього плебейський смак, і, чесно кажучи, найбільше подобається йому добре посолений томатний сік, проте що зробиш, така вже служба: і пити доводиться, і цокатися з людиною, яку із значно більшим задоволенням побачив би в колонії.
Капітан узяв чарку й цокнувся, дивлячись просто у вирласті Толикові очі. Подумав, що вони, мабуть, все ж зустрінуться з Бобирем у камері попереднього ув'язнення. Від цієї думки зробилося легше, випив і почав закушувати копченим лящем.
Толик перехилив одну, другу, очі в нього покаламутнішали, він почав розпитувати Хаблака про справи в магазині, це не входило в плани капітана, бо мав досить приблизне уявлення про накладні та асортименти, відбувався загальниками, влив у Толика ще коньяку й запропонував не розмовляти про справи, від справ у нього болить голова, він утік од справ і не бажає повертатися до них хоча б на пароплаві.
Капітана підтримала Таня — вона переодяглася й сиділа навпроти Хаблака в легкій літній сукні без рукавів і з глибоким вирізом на грудях: дивні ці чоловіки, можуть розмовляти про якісь товари, коли найкраще, що є в житті, поруч з ними, і найкоштовніші товари в світі існують тільки для того, щоб прикрашати жінку.
Хаблак якось підсвідомо збагнув це й виголосив довгий і патетичний тост за Танюшика. Знав, що робить, бив просто в десятку, бо здобув сліпучу посмішку й підтримку дівчини в усіх його починаннях, принаймні в найближчому майбутньому.
Толику тост також сподобався, а може, й сам Хаблак. Здається, йому в принципі подобалося все, що подобалося Танюшику, — він поплескав Хаблака по плечу й сказав приязно:
— Ти свій хлопець, і ми не забудемо тебе.
Це вже був натяк, Хаблак одразу вловив підтекст, але вдав, що нічого не зрозумів, і заперечив:
— На курортах і в поїздах люди так швидко сходяться… Вийшли з поїзда й забули…
Очі в Бобиря посерйознішали. Пообіцяв:
— Ми ще зустрінемось.
— Дай боже.
— Іноді шляхи людські перехрещуються зовсім несподівано.
— Мені приємно з вами.
— Може бути ще приємніше.
— Не сумніваюся.
— Ти не думай, що я просто так.
— А я й не думаю.
— Може, сьогодні ти витягнув щасливий квиток!
Хаблак ні на секунду не сумнівався в цьому й ствердив оптимістично:
— Завжди приємно щось вигравати.
Бобир хотів випити ще чарку, але відставив і запропонував:
— Давай організуємо в Києві міжсобойчик. У Танюшика є подруги, чувихи — проковтнеш і не почуєш.