Валерія подала капітанові руку човником, зовсім по-селянськи, але обдарувала грайливим затяжним поглядом і сіла поруч на стілець, наче випадково притиснувшись на мить теплим плечем.
«Ого! — подумав Хаблак. — А вона з досвідом…»
Друга дівчина, на перший погляд, поступалася блондинці, проте Славко, який вважав себе знавцем і справді перебачив багато, відразу прилип до неї.
— Це каштанове бісеня вміє все, — шепнув Бобиреві. — Як вас звати, принцесо? — вклонився жартівливо.
Дівчина уважно подивилася на нього. Видно, Славко не справив враження — наморщила гарненький носик і відповіла зневажливо:
— Принцеси нині в ціні! Не для вас…
Славко не любив модних костюмів, носив магазинні, дешевенькі, й дівчина відповідно оцінила його.
— Мене звуть Славою… — удав, що не помітив її іронії. Подумав: дівчина вміє подати себе. Нефарбовані вії й ледь підведені губи — все свідчило про натуральність її краси. І над усім цим — копиця каштанового волосся.
Славко безцеремонно поплескав себе по кишені. Сказав з притиском:
— Тут вистачить для тебе, моя крихітко, і залишиться ще трохи для мене. То як тебе звуть?
Дівчина зиркнула на Таню. Та опустила повіки, й каштанове бісеня всміхнулося Славкові.
— Марина, — простягнула маленьку руку з тонкими довгими пальцями.
Славко схопив її своєю лопатою.
— Чудово, Маринко, тримайся за мене, не пропадеш! — спробував обняти дівчину, однак та спритно вивернулася.
— У-у, ведмідь! — поправила сукню, та відразу поплескала Славка по щоці. — Всьому свій час…
Таня підійшла до Хаблака й Валерії.
— Вам подобається моя подруга? — запитала. — Я боюсь ходити з нею, відбиває хлопців.
Валерія роблено засміялася.
— У тебе відіб'єш!
Хаблак торкнувся її ліктя, сказав галантно:
— Я чув про вас гарне, та дійсність перевершила всі мої сподівання.
Справді, подумав, Валерія — вродлива дівчина. Що ж, могли підсунути набагато вульгарнішу, а йому все одно довелося б упадати біля неї. Бо цього вимагали правила гри: сьогодні ці два ділки мусять хоч трохи повірити йому. Капітан знав, що такі досвідчені шахраї за один вечір не розкриються, навпаки, вони промацуватимуть його, намагатимуться заплутати, а він повинен пройти через усе.
День фори, який Хаблак одержав у Києві, не минув даремно: під керівництвом лейтенанта Коренчука з відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності вивчив права і обов'язки директора промтоварного магазину, тепер був обізнаний з асортиментом товарів у крамниці, рухом ділових паперів та іншими дрібницями й не дрібницями, які складають основу торгівлі.
Бобир ще в машині натякнув, що після ресторану поїдуть кудись, здається, до Валерії. Хаблак з цікавістю глянув на дівчину. Вродлива, очі, правда, нахабні і персні з великими фальшивими каменями не свідчать про смак, але ж і вся компанія не відзначається вишуканістю — зграя хапуг, біля яких хочуть поживитися жінки легкої поведінки. І щоб стати тут своїм, треба підігравати хапугам.
Хаблак нахилився до дівочого вушка, в якому похитувався великий шматок бурштину, зашепотів:
— Ви справді окраса нашого товариства, і сьогодні я потягнув щасливий лотерейний квиток.
— Не будь фраєром, — одповіла Валерія незлобливо, — лотерейки купують тільки фантазери, а ми — ділові люди.
Хаблак набачився всього, але цинізм дівчини дещо вразив його.
— А якщо ми ділові люди, то чого втрачаємо час? — потер руки. — Я голодний, як пес, а нам організували навіть червону ікорку.
— За стіл, товариство! — гукнув Славко і підняв з крісла Марину так, щоб торкнутися її бюста. Цього разу дівчина не комизилася, притиснулася до нього. Славко відчув, яке гаряче й туге в неї тіло, й подумав: Марина витягне з нього мало не все, що захоче.
Бобир налив усім повні келихи коньяку. Хаблак відзначив, що дівчата, принаймні попервах, не маніжилися й пили нарівні з чоловіками. Щоправда, Валерія тільки пригубила, проте варто було йому завважити це, як допила без суперечки. І тут же наповнила Хаблакові мало не цілий фужер.
Бобир, який сидів навпроти, одразу підвівся. «Працюють синхронно», — відзначив Хаблак.
— Чудовий день у нас сьогодні, — почав Толик патетично. — Такі вродливі жінки, й новий наш друг Павло. Вип'ємо за тебе, Павлику, щоб ти увійшов до нашого справді дружнього товариства.
— Гарно сказано, — ствердив Славко. Прослідкував, як вихилив коньяк Хаблак, і тільки після цього спорожнив свій келих.
Вони закусили, і Славко одразу знову налив коньяку — Хаблакові й собі.