Славко рішуче рушив угору.
— Якщо захочеш, будуть твої, — обернувся.
Марина зітхнула.
— Що у вас? — запитала Валерія. Вони з Хаблаком також поверталися на другий поверх.
Марина тільки махнула рукою й швидко задріботіла за Славком.
— Гарна дівчина, — сказав Хаблак, — а він…
— Зате в нього… — дівчина зробила виразний жест пучками правиці.
— Ти його знаєш? — запитав Хаблак украдливо.
— Вперше бачу. Але Толик з жебраками не водиться. Так? — жадібно зазирнула капітанові у вічі.
— Звичайно, — заспокоїв її Хаблак.
Вони повернулися до кабінету. Побачивши капітана, Бобир загорлав:
— Пити! Пити коньяк і шампанське! Бо вечеруха наша — з продовженням!
Хаблак стенув плечима.
— З яким ще продовженням?
— Побачиш! — Толик підвів угору вказівного пальця. — Поїдемо до Валерії, побачиш…
Вони сиділи за столом до пізнього вечора і вийшли, коли ресторан уже зачинявся.
Бобир подав машину. Через кілька хвилин «Москвич» зупинився біля будинку Валерії.
— Тихше, щоб не почули сусіди, — попередила дівчина і потягла на себе двері парадного.
… Славко стояв з пляшкою шампанського в дверях освітленої торшером невеличкої спальні. Валерія мешкала в двокімнатній квартирі: розійшлася з чоловіком, і той залишив їй помешкання.
Толик з Танюшиком давно вже усамітнились на кухні, а Славко ніяк не міг угамуватися: від шампанського його тягнуло на промови. Покалатав пляшкою — корок бабахнув у люстру. Вино вилетіло пінним гейзером. Славко налив собі у фужер і запропонував Хаблакові.
— А-лий… — Хаблак удавав зовсім сп'янілого. — Нал-лий, друже! — повторив і простягнувся на ліжку, кинувши фужер на підлогу. Повільно сповз з ліжка на килим, повернувся на бік і прикинувся, ніби одразу заснув.
— Ще одна жертва! — патетично вигукнув Славко, тицьнувши в Хаблака пальцем. — А я гадав, що він сильніший. Давай покладемо його на ліжко.
— Ану його, алкаша, під три чорти, — заперечила Валерія. — Прочумкається, прилізе сам.
«Блажен, хто вірує, такому тепло жити», — подумав Хаблак і заснув по-справжньому.
У промтоварному магазині на Куренівці працювали дві продавщиці: Галя й Наталка. Обидві — комсомолки, обидві — заочниці торговельного технікуму.
Галя — висока чорнявка, з широкими бровами, темними очима й ямочками на щоках. Наталка — низенька й пухкенька, кирпата й з веснянками на повновидому обличчі.
Після того, як директор магазину Павло Олегович Кухаренко пішов у відпустку, сюди завітали двоє чоловіків. Одного з них дівчата знали: секретар райкому комсомолу Василь Логойда, другого бачили вперше. Саме починалася обідня перерва, і Логойда попросив дівчат зачинити крамницю й пройти до кабінету директора, якщо можна було назвати кабінетом маленьку кімнатку, половину якої займали письмовий стіл і шафа з паперами.
За столом сиділа заступниця Кухаренка Лизавета Йосипівна Турчина, котра зараз виконувала обов'язки директора.
Логойда мовив не зволікаючи:
— Оце — товариш з міліції. Є, дівчата, до вас прохання. Якщо хочете, навіть не прохання, а комсомольське доручення. Товариш зараз усе розповість.
Круглі Наталчині очі ще більше округлилися від цікавості. Вона непомітно підштовхнула Галю, прошепотіла:
— Я ж казала, що Павло Олегович… — затнулася, але Галя зрозуміла подругу. Справді, директор пішов у відпустку якось несподівано, ще позавчора й гадки не було про це, а вчора вранці приходить з наказом. Мовляв, є путівка до санаторію, а він давно мріяв трохи підлікуватися… Наче не могли повідомити про путівку хоча б за тиждень…
— Ми попросили Павла Олеговича терміново піти у відпустку, — сказав чоловік, якого Логойда відрекомендував товаришем з міліції. — Я не розповідатиму вам, чому саме виникла така потреба, проте дуже прошу, коли хтось розпитуватиме про нього, відповідати, що директор у відпустці вже десять днів. І кудись поїхав, здається, до родичів на Херсонщину. На всі інші запитання не відповідайте. Якщо хтось дуже цікавитиметься Павлом Олеговичем, подзвоніть по цьому телефону, — назвав номер. — Здається, все.
Дівчата перезирнулися.
— Павло Олегович симпатична людина! — вирвалося н Галі. — Що трапилося?
— З ним — нічого. Просто виникла потреба, щоб він виїхав з міста. — Працівник міліції побачив, що не дуже переконав дівчат, і додав: — Відпочиває зараз ваш Павло Олегович, не хвилюйтеся за нього.
Вони з Логойдою пішли, а Галя з Наталкою так і просиділи всю перерву з Лизаветою Йосипівною. Гадали, чому саме міліція відіслала з Києва їхнього директора…