— Могли, — ствердив Хаблак, — і ми б з вашою допомогою одразу б взяли всю цю шайку.
— Фірму, — уточнив Смолянніков, — Виявляється, вони організували цілу фірму.
— Опишіть зовнішність цього Ярослава Михайловича, — попросив капітан.
Смолянніков заплющив очі.
— Здається, я вже казав, що лисий. Знаєте, зовсім лисий череп і трохи рудуватого волосся на потилиці й за вухами, очі світлі й такий ніс, його називають качиним. Приплюснутий і широкий.
Хаблак кивнув: усе сходилося, і Смоляннікова, без сумніву, відвідав Славко.
Знову Славко! Уявив, як стоїть той босоногий на порозі кухні у Валерії — негідник, невже він вислизнув з його рук? Клятий шахрай і пройда! Що б не сталося, не минути йому покарання!
Подумавши про цс, Хаблак дав собі слово не заспокоїтись, доки не спіймає Славка — що б там не було і як би не складалися обставини. Не міг спати спокійно, коли знав, що злодій на волі й сміється з нього, до того ж такий нахабний шахрай, як лисий Ярослав.
Фірму створив, подумав. Акціонерне товариство на паях. Гадають, що обвели навколо пальця Радянську владу, пишаються, мабуть, із своєї спритності й винахідливості. Але ж ця влада доручила йому, капітанові своєї міліції Хаблакові, боротися з такими негідниками, і він не заспокоїться, поки цей тип та його компаньйони не опиняться за гратами.
Хаблак подумав трохи й попросив:
— Пригадайте, будь ласка, деталі розмови. Чи не обмовився він десь? І як ви вважаєте, де працює цей тип? Може, не в торгівлі, а на якійсь фабриці, де роблять «лівий» товар?
Смолянніков похитав головою.
— Ні, — відповів упевнено, — він був обережний. А я, дурень… І, знаєте, оце вам першому скажу, такий неприємний осадок лишився в мене після цієї розмови, що пішов на іншу роботу. Тобто мені ще раніше пропонували лісоторговельний склад, та, розумієте, від добра добра не шукають. Може, і злякався трохи. У нас у торгівлі як? Все буває, й помститися — раз плюнути. Певно, цей Ярослав Михайлович — людина із зв'язками. Скаже одному, другому… — Смолянніков, притримуючи ногу руками, знову поклав її на табурет і відкинувся на спинку шезлонга. — А бог, бачите, мене й покарав: приймав лісоматеріали, зістрибнув з дощок, нога й підвернулася…
Хаблак розумів, що не варто докоряти Смоляннікову, та не витримав і мовив:
— Коли б ви одразу заявили в міліцію, значно полегшили б нам роботу.
Юрій Олексійович лише розвів руками.
— Чекайте, чекайте… — пожвавішав раптом. — Я ще тоді подумав, але якось вилетіло з голови. По-моєму, цей тип живе десь тут. В Ірині чи поблизу. Он бачите, сарайчик у мене цегляний, ще не викінчений. Минулого року почав будувати, проте ніяк не закінчу. Нагорі цегла посипалася. Отож цей тип, Ярослав Михайлович, глянув на сарайчик, помітив ту цеглу й питає, наче нічого між нами й не сталося: «На Пучанському заводі цеглу купували?» — «Так», — відповідаю. «Бракороби кляті, — каже. — Я в них минулого року брав, то також уже посипалася. Недопалюють».
Хаблак пожвавішав:
— Так і сказав: «минулого року»?
— Авжеж. Я, правда, подумав, може, людина дачу будує…
— Може, й дачу, — погодився Хаблак. — А може, й сарай — не все одно? Головне, що купував цеглу минулого року.
— Але ж ви не знаєте прізвища. Хаблак підвівся.
— Якась ниточка все ж є, — одповів. — Спробуємо потягнути за неї. Як краще дістатися звідси до Пучанської цегельні?
У відділі постачання цегельного заводу капітанові дали кілька стосів акуратно підшитих документів. Хаблак подумав трохи й почав гортати їх, починаючи з другого кварталу. Справжній господар, вирішив, навряд чи будуватиметься взимку. Щоправда, міг раніше потурбуватися про цеглу, але ж цей Ярослав Михайлович — ділок, і дістати наряд йому, певно, не так уже й важко.
Гортав папери швидко, звертаючи увагу тільки на ініціали. Думав, шкода, що не пишуть у нарядах ім'я й по батькові. Ярослав Михайлович… Я. М. А в нарядах: П. К… В. І… М. М… С. В…
Ось квітень і закінчився, а Я. М. нема. Присунув книгу травневих документів і мало не одразу побачив: Я. М.
Хмиз Я. М. Адреса: Іринь, вулиця Лугова, 14.
Що ж, здрастуйте, Ярославе Михайловичу. Доброго дня, вельмишановний громадянине Хмиз!
Але ж, позадкував одразу, може, громадянина Хмиза звуть Яковом Миколайовичем? І даремно ви радієте, товаришу інспекторе карного розшуку…
Хаблак подзвонив майору Самойлову й попросив машину. А ще додав, коли десь поблизу вештається інспектор, на дільниці якого вулиця Лугова, то нехай сідає в машину і їде до нього. До речі, запитав, чи знайоме майорові прізвище Хмиз?
Самойлов подихав у трубку, пригадуючи, але так і не пригадав. Машину ж з дільничним інспектором пообіцяв прислати, порадивши Хаблакові поки пообідати. За сто метрів од цегельні чудова їдальня, а якщо капітан замовить ще суп харчо, не пошкодує, такого супу не з'їси навіть на Кавказі. Мовивши це, здається, сам засоромився цієї гіперболи й поклав трубку.