Хаблак зупинив його владним жестом. Витягнув посвідчення, розкрив перед Хмизом.
Ярослав Михайлович лише глянув, зареготав підкреслено весело, і Хаблак остаточно впевнився, що Хмиз давно розгадав їхню гру, і зникнення Бобиря, як вони й вважали, не було випадковим.
— Для чого ж були оті… — Хмиз зневажливо клацнув пальцями, — фіглі-міглі? Сказав би одразу: з міліції. Ну й що? Головне — свій хлопець, а де працюєш…
— У даному випадку це має значення, — перервав його Хаблак, — і я з'явився до вас, громадянине Хмиз, з цілком офіційною місією.
— А якщо з офіційною, — анітрохи не збентежився Ярослав Михайлович, — то дуже прошу сідати. — Сам вмостився на дивані боком до капітана. — Я уважно слухаю.
Хаблак витягнув з портфеля папери.
— Прошу ознайомитися й розписатися, — сказав сухо.
Хмиз читав підкреслено довго. Нарешті взяв ручку, зітхнув і розписався. Мовив скрушно:
— От не гадав, що нам доведеться вести таку розмову. У Валерії було веселіше…
Капітан обірвав його:
— Прошу відповісти, де ви перебували вчора між дев'ятою та одинадцятою годинами вечора?
Хмиз не задумався ані на секунду:
— Вдома.
— Це може хтось підтвердити?
— Ну хто? Звичайно, дружина, діти.
— І що ви робили в цей час?
Ярослав Михайлович знизав плечима якось ніяково, немов вибачався.
— Спав, — пояснив, — я взагалі рано лягаю, а вчора чомусь зморило, ліг ще раніше. Ревізія в моєму магазині, вдень накрутився… Знаєте, як з ревізорами? І те їм погано, і те…
Хаблак не дав заплутати себе.
— І коли ви лягли спати? — запитав.
— Точно не пам'ятаю. По-моєму, близько дев'ятої. Але їй в дружини попитайте, вона краще знає. Катря в мене опівнічниця, та що вдієш — жінка. У неї свої клопоти, двійко дітей маємо, їх нагодувати, обіпрати, це, я вам скажу, не дарунок. Тещу хочу виписати, однак приліпилася до свого села…
І знову Хаблак не дав увести себе вбік…
— Давно бачили Бобиря? — запитав.
Хмиз не задумався: давно чекав на це запитання, одразу збагнув, для чого завітав до нього цей міліцейський сищик. Адресу міг вивідати тільки в Бобиревої коханки. Толик учора був у цієї суки — вранці, ще до побачення з ним, і, певно, від восьмої до дев'ятої вечора, коли Хмиз заходив додому.
Не треба було відпускати Бобиря, проте мусив забезпечити собі хоча б якесь алібі — дружина й діти, щоправда, сумнівні свідки, але ніхто не зможе довести, що його не було удома!
Учора ввечері їх з Толиком не бачили разом, і слідів не лишилося…
А от що бачилися на вокзалі, що їхали разом до Іриня, довести не так-то й складно. З сотнями людей зустрічалися на вокзалі, в електричці, й хто зна, може, міліція вже має свідків. Отже, не було рації відмагатися, це б лише ускладнило його становище, і Хмиз відповів твердо:
— Толика? Вчора здибалися на вокзалі. Виявляється, — підморгнув Хаблакові, — його хахалиця мешкає десь тут поблизу, й Толик їхав до неї.
— Яким поїздом?
— Дев'ятнадцять одинадцять.
— До Іриня прибули пів на восьму?
— Точно. І розійшлися на вокзалі. Толик ще був трохи під газом, до буфету пропонував, пивка попити, але я відмовився.
— І більше того вечора не бачилися?
— Звідки ж? Він же до Танюшика поспішав, для чого йому я?
— Після того вечора, коли були в ресторані з дівчатами, зустрічалися з Бобирем?
— Обіцяв подзвонити, та зник кудись. Вчора казав: ховав бабусю. Десь в Одесі чи Сімферополі.
— Давно знайомі з Бобирем?
Хмиз дозволив собі не відповісти. Запитав сам:
— А що, власне, сталося? Чому це міліція так цікавиться Бобирем? Я ж розумію, не від гарного життя ви з Толиком контакти шукали. Навіть у ресторані з красотками.
Хаблак рішуче поставив Хмиза на місце:
— Запитую лише я, зрозуміло? І прошу вичерпно відповідати. Отже, давно знайомі з Бобирем?
— Два роки.
— Як познайомилися?
— Він же в промторзі працює, а я — завмагом.
— Допомагав одержувати ходові товари?
— А-а… — махнув рукою. — Від Толика нічого не залежить, тим більше, що я в приміському районі. Але ж, якщо відверто, компанії в нього цікаві…
— Красотки?
— І це було, самі знаєте. Проте, по-моєму, це компетенція місцевкому, а не міліції. А ви хитрий, — підморгнув, — тепер я розумію: прикинувся п'яним і проспав на килимі у Валерії…
— Про що розмовляли з Бобирем в електричці?
— Так, дрібниці. Про життя.
— А конкретніше?
— Скаржився на якісь перепони в суді. Він у Танюшика по вуха врізався, хоче одружитися. А я вважаю, вона скоро йому роги наставить…
— Про які справи йшла мова?