— Дуже перспективна версія, — погодився Каштанов. — Проте могло бути й таке: Хмиз із ватажком чи ще якоюсь особою зустрілися з Бобирем, десь випили, Бобир сп'янів і потрапив під електричку.
— І таке можливе. Але для чого тоді Хмизові заперечувати вечірню зустріч з Бобирем? Якщо б усе сталося саме так, він не міг би знати, що Бобир загинув, і совість у нього була б чистою. Мовляв, зустрілися ще раз увечері, погомоніли й розійшлися.
— Почекаймо до ранку, — вирішив Каштанов, — і подивимось, що скажуть експерти. А ти спритно підловив Хмиза. Чиста робота, і він потрапив на гачок як недосвідчений карась.
Повторна експертиза підтвердила сумніви Хаблака. Судово-медичні експерти дійшли висновку, що Бобир одержав удар тяжким металевим предметом у потилицю, в результаті чого навіть тріснула потилична кістка.
Щоправда, експерти допускали: цей удар міг бути нанесений після наїзду електрички на Бобиря. Поїзд потягнув тіло, й голова вдарилася об велику гайку чи ще якийсь металевий предмет, котрий лежав між рейками. Проте нічого такого на місці випадку працівники міліції не знайшли, і ні в кого тепер не лишалося сумніву: Бобиря вдарили в потилицю, вбили чи знепритомнів, потім поклали на рейки і втекли.
Хаблак уявив собі навіть, як тікали Ярослав Михайлович і його спільник.
Навряд чи пішли назад до селища стежкою між вівсами. Перебігли залізничну колію і заглибилися в ліс. Там розсталися: Хмиз повернув до селища, глухими завулками вийшов до своєї садиби, потрапив до неї через хвіртку з тупика. А Хмизів спільник подався до вокзалу чи, вірогідніше, лісом до наступної станції: іти недалеко, всього чотири кілометри, і через годину сів на поїзд. Звичайно, якщо не живе в Ірині.
Хаблак подумав: ось коли міг згодитися собака. Коли б цей залізничний криміналіст одразу не увірував у нещасний випадок, міг би викликати поводиря з вівчаркою. Чоловіка, який пішов лісом, не наздогнали б, та до Хмизової садиби пес міг і вивести. Якщо, звичайно, Ярослав Михайлович не пішов водою чи якось по-іншому замів сліди. Між лісом і селищем простяглася заплава, а Хмизові в кмітливості не відмовиш: перейшов місточок і побрів ручаєм по коліна у воді. Але ж тоді мусив узути чоботи.
Капітан поклав висновки експертизи до папки й пішов до Каштанова. Почав доповідати, однак полковник одразу зупинив його:
— Мені дзвонив головний судмедексперт, і я в курсі справ. Твої пропозиції, капітане?
— Обшук у Хмиза і арешт. Єдиний аргумент проти: можемо сполохати спільника.
— Якщо він є, — уточнив Каштанов.
— Так, — погодився Хаблак, — якщо він є.
— Отже, — мовив полковник, — ми все ж допускаємо можливість, що Хмиз діяв сам. Міг, оглушивши чи вбивши Бобиря, дотягти його до залізничного насипу?
— Міг.
— А якщо у Хмиза є спільник, він зараз пішов у таке підпілля, що все одно найближчим часом нам його не розшукати. А у Хмиза можемо знайти речові докази, які виведуть на спільника. Готуйте оперативну групу, капітане. А я зараз дзвонитиму прокурору…
Побачивши Хаблака в супроводі дільничного інспектора й ще двох чоловіків у цивільному, але явно з військовою виправкою, Хмиз злякався.
Капітан уперше побачив Ярослава Михайловича зляканим, і, чесно, кажучи, це принесло йому задоволення.
Хмиз стояв на ґанку у бавовняних штанях і жовтій майці, у нього відвалилася щелепа, й чомусь він підтягнув штани. Стояв, зібгавши в кулаці пасок штанів, холоші підскочили, оголивши білі, вкриті рудим волоссям ноги, і вся ми поза наче підкреслювала його страх і розгубленість.
Хаблак пред'явив санкціоновану прокурором постанову на обшук і попросив дільничного інспектора привести понятих.
Ярослав Михайлович трохи оговтався і спробував навіть висловити обурення:
— На якій підстави? — заволав. — Це незаконно, і я скаржитимусь у вищі інстанції! У чому мене звинувачують?
Хаблак обірвав його:
— Ми змушені провести обшук у зв'язку з розслідуванням справи про вбивство Бобиря.
— Яке вбивство! — стріпнувся Хмиз. — Ви ж самі казали: нещасний випадок!
— Одержали додаткові дані, громадянине Хмиз, — пояснив капітан, — от і виникла потреба зробити у вас обшук.
— Шукайте хоч десять років, — махнув рукою Ярослав Михайлович, — все одно нічого не знайдете.
Проховник привів понятих — сусідів Хмиза. Вони були збентежені, дивилися на Хмиза ніяково, буцімто підкреслювали, що не мають нічого спільного з тим, що відбувається, і прийшли з примусу, та Хаблак побачив у їхніх очах цікавість і навіть нетерпіння: здається, знали чи догадувались, хто такий насправді Ярослав Михайлович, і раділи, що правда нарешті восторжествує.