Хаблак підвівся й мовив офіційно:
— Ми затримуємо вас, громадянине Хмиз. Прошу ознайомитися з постановою.
Хаблак з Коренчуком сиділи за столом, на якому розклали свої папери. Каштанов походжав по кабінету, заклавши руки за спину й задерикувато виставивши вперед борідку. Трохи осторонь вмостився на стільці слідчий прокуратури Устинов.
— Що ж маємо, товариші криміналісти? — сказав полковник так, буцім розмовляв сам із собою. — На перший погляд, багато, а якщо заглибитися, так би мовити, в суть? Доведеться визнати, що зроблені лише перші кроки.
— Ну чому ж перші? — образився Хаблак. — Один Хмиз чого вартий!
— Але ж, сподіваюсь, ви не заперечуватимете, що Хмиз — не головна фігура.
— Хто ж його зна…
— Давайте розкладемо все по поличках, — запропонував Каштанов.
Хаблак ледь помітно всміхнувся, затулившись од полковника долонею. Оце «давайте розкладемо по поличках» чув уже не один десяток разів і щоразу уявляв розвішані на довгій стіні полковникового кабінету полички, на які Каштанов розкладає свої матеріалізовані в якісь речі аргументи.
Полковник і справді зупинився біля стіни, зіперся на неї спиною, почав розважливо:
— Що ми маємо проти Хмиза? Перше: сто тисяч карбованців готівкою і на ощадкнижках, приблизно на сто п'ятдесят тисяч золота й інших коштовностей. Так?
Хаблак уявив, як Каштанов поклав на першу поличку паку грошей і бронзову шкатулку з обручками й золотими монетами. Поклав, відступив і помилувався шкатулкою.
— Друге, — вів далі полковник. — Докази того, що Хмиз бачився з Бобирем незадовго до вбивства останнього. Три фактори свідчать проти Хмиза. його твердження, що бачив Бобиря в береті. Відсутність молотка в наборі інструментів і те, що Хмиз не може пояснити, куди подів його. Нарешті, на чоботах Хмиза, вилучених під час обшуку, експерти знайшли глей, ідентичний глеєві на берегах ручаю поблизу Хмизової садиби, що підтверджує вашу версію, капітане, щодо того, ніби Хмиз намагався замести свої сліди. Згодні?
Хаблак кивнув і уявив, як полковник поклав на наступні полички берет, молоток і заляпані чоботи.
— Не вистачає молотка, — втрутився Устинов. — І його треба знайти.
«Наче я сам цього не знаю, — подумав Хаблак. — Але спробуй! Може, він його закопав чи закинув десь у лісі?»
— Від місточка через ручай до Хмизової вулиці далеко? — запитав Устинов.
— Чверть кілометра.
— Мабуть, він кинув молоток у ручай, — сказав полковник. — Зараз подзвоню до Іринського міськвідділу, нехай пошукають там.
— Голка в стіжку, — прокоментував Хаблак.
— Яку також можна знайти, — заперечив полковник. — Далі. На допитах Хмиз пояснює, що під час війни його батько переховував у Львові єврейську сім'ю — колишнього багатого польського комерсанта, і той заплатив йому золотом, тим самим золотом, яке знайшли оперативники у колодязі під час обшуку. Батько помер, і золото, мовляв, залишилося в спадок. Хмизова дружина твердить те ж саме. Вони не такі вже прості, це подружжя, і заздалегідь вибудували й завчили гарну версію. Зруйнувати її важко. Родину, котру переховував батько Хмиза, гітлерівці потім вивезли до концтабору й знищили. Більше того, я зробив запит у Львів і ось щойно одержав відповідь. — Каштанов узяв зі столу папірець, помахав ним у повітрі. — Збереглися свідки, які підтверджують, що справді Михайло Михайлович Хмиз, який під час окупації мешкав на Глиняній вулиці, переховував деякий час власника галантерейної крамниці Хаїма Мордковича Гершензона, у якого працював до війни продавцем. Потім Гершензон виїхав до містечка під Львовом, де його і взяло гестапо.
— Ого! — вирвалося в Хаблака. — А якщо Ярослав Михайлович не бреше?
— Ось бачите, — поморщився Устинов, — навіть у вас зародився сумнів.
— Бреше, — мовив нарешті Коренчук, який до цього сидів мовчки. — Перші дані в мене вже є…
— Які? — занетерпеливився Устинов. — Чого ж ви мовчите?
— Сиджу й слухаю вас, — зніяковів лейтенант. — Дуже цікаво… Особливо, як капітан підловив Хмиза на береті. Я б не додумався.
— Які ж у вас дані?
— Я попросив капітана вилучити в громадянки Висоцької кофту. Вилучити чи позичити, як там йому буде зручніше. Потім у зв'язку з ревізією і арештом Хмиза ми взяли кофту в продавщиці магазину. Точно таку ж, як у Висоцької. Одна наче імпортна, англійська, принаймні про це свідчить ярлик, друга — наша, вітчизняна, а експерти твердять, що обидві зроблені з абсолютно однакової вовни. Крім того, встановлено, що ярлик — кустарного виробництва.