Ніна похитала головою.
— Машину вони поставили за павільйоном, і я не бачила…
— Але ж номери запам'ятали?
— Тільки серію.
— Так, старший лейтенант казав мені.
Вони вийшли надвір, і Ніна провела капітана на заасфальтований майданчик відразу за кафе.
— Тут збоку поставили, — вказала пальцем у затінок попід соснами. — Поки вони сиділи, нам воду привозили. Три ящики на моторолері, — визнала за потрібне уточнити, наче це повідомлення мало істотне значення для капітана. — Я відмикала двері, то й звернула увагу на машину. Білі «Жигулі», гарний автомобіль.
— Звідки знаєте, що саме оті п'ятеро приїхали на білих «Жигулях»?
Ніна розгубилася: справді, звідки? Може-таки — хтось інший? Поставили машину й пішли купатися… Чи до громадського центру…
Але одразу заперечила впевнено:
— Вони… Розрахувалися і в машину сідали… Я чула: дверцятами грюкали й мотор загарчав.
— А ви почали прибирати столики? І знайшли гроші?
— Так.
— Посуд, на якому вони їли, помитий?
— Звичайно.
— Пошукайте сигаретну пачку.
Ніна кивнула й пішла, а капітан присів за столик, де кілька годин тому пили коньяк п'ятеро чоловіків. Думав: мабуть, це ж викрадачі автомобілів, на яких він полює ось уже цілий тиждень.
Але не поспішай, капітане. Що маємо на користь версії? Протягом тижня в районі Соснівки, точніше, в навколишніх лісах, знайдено три вкрадених у Києві автомобілі. Всі — «Жигулі», у всіх зняті колеса, витягнуте лобове скло, заорані акумулятори, генератори, стартери тощо. Знайдено тотожні відбитки пальців двох чоловіків на всіх трьох машинах. Сьогодні вранці вкрадено білі «Жигулі», і машина и такою ж серією стояла тут, у Соснівці, біля кафе «Еней».
Малувато, ой, як малувато… Білих «Жигулів» із серією КИО в Києві не один десяток, навіть не одна сотня, і, можливо, тут, на свіжому повітрі, обмивала якусь подію компанія солідних і грошовитих людей.
Грошовитих, це точно, хто дозволить собі пити марочний коньяк з ресторанною націнкою й забути в сигаретній пачці десять сотенних купюр!
Отже, солідні люди — науковці чи відомі артисти, режисери або шахраї чи злодії.
Навряд чи викрадачі автомобілів. У тих свій почерк, свій, Так би мовити, розмах — звідки в них червона ікра та американські сигарети? Там люди знайомі з технікою, які можуть швидко витягнути з машини скло чи зняти карбюратор. Крім того, навряд чи ризикували б ставити крадений автомобіль на виду у всіх — білі «Жигулі» зникли о сьомій ранку з Березняків, і всі навколишні міліцейські пости вже знали номери вкраденої машини.
Отже, версію про викрадачів автомобілів майже з певністю можна відкинути. Тут були птахи значно вищого польоту, може, зараз сюди під'їде білий «Жигуль», і люди попросять повернути їм забуті гроші. Звичайно, злодії навряд чи повернуться, мусять розуміти, чим це загрожує їм.
Напевно, злодії, вирішив капітан. Ну для чого чесна людина триматиме таку суму в сигаретній пачці? Чесні люди зберігають гроші в гаманцях або бумажниках, чесним людям нема чого боятися й ховати навіть великі купюри від нескромних очей.
Так, напевно злодії. Але хто?
Було п'ятеро чоловіків. На пляшках, звичайно, є відбитки пальців — чого їм тут критися, це, йдучи на «справу», зважають на все, щоб не залишити слідів. Отже, треба перевірити за картотекою, можливо, тут, у кафе над Дніпром, ділилися здобиччю відомі вже карному розшукові рецидивісти. Далі — обов'язково зіставити відбитки пальців на пляшках з відбитками, знайденими на вкрадених автомобілях.
І все ж вірогідніше, що в «Енеї» пиячили якісь ділки. Що ж, треба доповісти начальству, і нехай цією справою займаються хлопці з відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності.
Дійшовши такого висновку, Хаблак полегшено зітхнув. Справа з розшуком відвідувачів «Енея» видавалася йому малоперспективною, тут сам чорт голову зламає, шукатимеш до кінця днів своїх.
Ніна визирнула з павільйону.
— Знайшла, — повідомила.
Капітан пішов до підсобки. У кошику для сміття серед пожмаканих брудних паперових серветок лежала сигаретна пачка з жовтим верблюдом. Хаблак обережно витягнув її, передав Воловикові.
— От що, дівчата, — звернувся до Ніни й Жанни, — доведеться вам увечері завітати до міліції. Щоб покінчити з деякими формальностями.
— Якими? — запитала Жанна.
— Там дізнаєтесь, — пояснив Воловик.
Хаблак зиркнув на годинник.
— Я поїду, а вам, старший лейтенанте, доведеться ще понудьгувати тут. До закриття кафе.