— Отож! — підвів угору пальця Каштанов. — Сьогодні, до речі, у Київ приїжджає сестра Буловацького. Його квартиру опечатали, раніше робити в ній обшук не було підстав, але ж тепер, у світлі нових подій і фактів, трус необхідний.
— Через Буловацького й Хмиза збували «ліву» продукцію трикотажної фабрики, — сказав Коренчук, можливо, надто категорично. — Проте цього було замало для Чугайова, у нього мусять бути ще спільники, і ми повинні взяти всю банду.
— Нах-хаби! — вигукнув Хаблак зовсім щиро. — Під носом у народного контролю — і куди там дивляться?
— Чугайов — негідник найвищого гатунку, — ствердив Коренчук. — Хитра людина, не позбавлена розуму, енергії іі проникливості. Одних купив, другим замилив очі, третіх узяв на бога. Я зустрічався з такими: до певної міри психологи й уміють залізти хоч кому в душу.
— Якщо б не прямі докази проти нього, ніколи б не подумав, що він шахрай, — визнав Хаблак.
Каштанов погладив бороду й повідомив:
— Теща в Чугайова живе під Києвом. Селище академічних дач, володіє, бідолаха, двоповерховим котеджем з п'яти кімнат. Ну, а що там усередині, згодом побачимо. Головне, у Чугайова мусить скластися враження, що Хмиза заарештували в зв'язку з загибеллю Бобиря.
— Не такий він дурний, — не погодився Хаблак. — Вони прибрали Бобиря тому, що боялися: через Толика ми вийдемо на їхню банду.
— Щось у цьому є, — невдоволено мовив Каштанов. — І все ж не хотілося б, щоб вони, налякавшись, припинили свої дії.
Коренчук поклав портфель собі на коліна, заперечив:
— Зупинити заведену машину одразу не можна. Закон Інерції. Так і в них. Тож ми мусимо скористатися з цього.
— Маєте якісь пропозиції? — повернувся до нього всім корпусом Хаблак.
— Маю.
— Сідайте ближче, — запропонував полковник.
— Мені тут краще, якщо дозволите, — одмовився. Каштанов кивнув, і Коренчук вів далі сухо й навіть дещо протокольно: — Коли ми ревізували Хмизів магазин, я звернув увагу ось на який факт: за документами тут було реалізовано велику кількість дитячих вовняних костюмів, светрів, колготок та іншої продукції саме тієї фабрики, де начальником цеху Чугайов. Розпитував продавців і навіть деяких постійних відвідувачів магазину. В результаті склалося враження, що тут реалізовано значно менше дитячого; одягу, ніж одержано згідно з накладними. А це вже про щось говорить…
— Вам, та не нам, — не витримав Хаблак. — Чи, може, товариш полковник збагнув, у чому справа?
— Тут такі обехеесівські тонкощі, котрі нам навряд чи зрозуміти, — посміхнувся Каштанов.
— Але ж це зовсім не складно, — махнув рукою Коренчук. — Замість дитячого одягу реалізуються дефіцитні жіночі кофти чи костюми. До того ж з імпортними ярликами.
— І ці кофти виробляються на тій же фабриці?
— Так.
— І продаються по державних цінах?
— Звичайно.
Хаблак стукнув себе кулаком по чолу.
— Яка ж вигода Чугайову?
— Дуже просто. З п'яти кілограмів вовни можна виготовити, припустимо, десять дитячих костюмчиків. Чи десять жіночих кофт. Держава турбується про дітей: костюмчик коштує дешево, карбованців двадцять — двадцять п ять. Кофта — сорок. За документами роблять костюмчики, насправді ж виготовляють і реалізують кофти. З кожної одиниці продукції карбованців двадцять чистого прибутку.
— Справді, просто, — погодився Каштанов. — Але чому так складно схопити злодіїв за руку?
— Фабрика виготовляє тисячі костюмчиків і тисячі кофт. Відправляє їх багатьом базам та магазинам. І лише в кількох торговельних точках робляться комбінації: підмінюються документи, а гроші привласнюються.
— Так… — зрозумів Хаблак. — І невідомо, в якому магазині замість костюмчиків продаються кофти.
— У принципі так, — погодився Коренчук. — Та є ще один нюанс. Не знаю, у курсі справи Чугайов чи ні, але припускаю, що робиться це без його відома. Принаймні Хмиз чинив так: до дефіцитної кофти з цеху Чугайова пришивався ярлик «Made in Paris» — товар іде з-під прилавка ще дорожче.
— Але ж вони, нах-хаби, обережні, — вигукнув Хаблак, — мають дві — три торговельних точки, і спробуй їх знайти!
— Не забувайте про громадськість, — заперечив Коренчук. — З допомогою нашого активу дізнаємось, в яких саме магазинах є виготовлені трикотажною фабрикою кофти, стежимо, чим торгують у магазині, і точно встановлюємо, що саме такими-то кофтами. А ввечері перевіряємо документацію, рахуємо виручку. З'ясовуємо, що, відповідно до накладних, тут продавали не кофти, а дитячі костюмчики, і виручка мусить скласти таку-то суму. Значно меншу, ніж є насправді. Різниця така-то — ловимо злодіїв на гарячому.