— Спільне шахрайство, — не витримав, щоб не поправити Хаблак.
— Можна назвати й так, — спокійно погодився Сидоренко. — То більше, що довелося приховувати своє минуле. Самі розумієте, що директором магазину мене б не поставили. Я щиро каюсь і не виправдовую своїх злочинів.
Коренчук нарешті поставив недопиту склянку з чаєм на стіл. Сказав якось здивовано:
— Оце стільки років знати, що кат і вбивця в тебе під боком, і мовчати!
Сидоренко шморгнув носом і сором'язливо висякався.
— Так, я чинив неправильно, — мовив улесливо, — і визнаю свою помилку.
— Помилку! — підвів угору стиснутого кулака Хаблак, але Каштанов зупинив його рішучим жестом. Полковник запитав у Сидоренка.
— Може, ви хочете зробити ще якусь заяву? Чи доповнити свої показання?
— Я сказав усе і прошу точно запротоколювати.
— Зараз ви одержите стенограму.
Сидоренко прочитав свої показання уважно, подумав трохи, проте нічого не додав і розписався.
Коли його вивели, в кабінеті запанувала тиша. Першим порушив її Хаблак:
— Який гусь! — мовив.
— Не гусь, а мокра курка, — заперечив Коренчук.
— Я про Чугайова.
— А-а, і хто б міг подумати!
Каштанов потягнувся до селектора.
— Треба негайно поставити до відома органи держбезпеки, — сказав. — Тепер уже їм розбиратися.
Хаблак кивнув. Справді, хто міг подумати, що Чугайов — запеклий воєнний злочинець, кат? І скільки років зумів просидіти непоміченим!
Однак все одно не минулося. Не минулося й не минеться…
Позалізали у шпарини усякі недобитки, погань. Нема вам прощення й не буде!
Каштанов відпустив Хаблака з Коренчуком. Вони постояли трохи в коридорі, та розмовляти чомусь не хотілося. Розійшлися, і Хаблак поїхав додому спати.
Ніч була напруженою й безсонною, але капітан усе одно довго крутився на ліжку. Муляла подушка, потім стало жарко під ковдрою, скинув її і лежав під одним простирадлом.
Думав: есесівець Василь Довгич, він же начальник цеху Володимир Олексійович Чугайов. Зрадник і кат!.. Хаблак погано пам'ятав війну, був ще зовсім малим — і все ж трохи пам'ятав. Як забирали в них корову, а потім колись мати плакала й казала, що есесівці повісили партизанів. Він тоді не знав, що таке — вішати, але мати плакала й казала оце слово «есесівці». І воно на все життя стало для нього синонімом найстрашнішого й найжорстокішого.
Згодом, уже в університеті, Хаблак спеціально цікавився есесівським рухом, збирав літературу про есесівські злочини і навіть тепер був у курсі всіх неонацистських і неоесесівських рецидивів.
Знав, що на Заході, особливо в ФРН, знову піднімають голову різні реваншисти, вільно живуть і розкошують колишні есесівці.
І ось він власноручно спіймав одного з цієї зграї! Хаблак повернувся на бік і нарешті заснув.
Перед Каштановим лежала розкрита тека, а в ній один-однісінький папірець.
Хаблак одразу змикитив: нова справа, проте нічим не виказав цього. Запитав:
— Той падлюка справді виявився есесівцем?
— Так, і справа уже в Комітеті держбезпеки.
— Цікаво… — зітхнув Хаблак. — Єдине, чого не знаю точно: хто з них виявився роззявою і забув гроші в сигаретній пачці.
— Буловацький.
— Так я й гадав.
— Чугайов ділив гроші наперед, розкладав по сигаретних пачках і роздавав спільникам. В «Енеї» не було тільки Зельцера — хворів. А Буловацький не палив і взагалі, певно, був знервований, хотів вийти з гри, ось і забув свою долю.
— Гарна дівчина, — сказав Хаблак.
— Хто? — не зрозумів Каштанов.
— Ніна, офіціантка, яка знайшла гроші в пачці.
— Напиши доповідну, — наказав полковник, — звернемось до міністра, щоб нагородив. Заслужила іменний годинник і грамоту.
— Сьогодні ж напишу. — Хаблак зробив спробу підвестися, та полковник зупинив його.
— До речі, хлопці з Іринського міськвідділу знайшли Хмизів молоток.
— У ручаї?
— Метрів за сто від місточка. Неспростовний доказ. Цим молотком Хмиз і вбив Бобиря.
— Здається, тепер уже поставлені всі крапки над «і».
— Так, і вам з Коренчуком подяка в наказі.
— Спасибі. Можна йти?
— Чекай, — Каштанов поплескав долонею по одному-однісінькому папірцеві в теці. — Є для тебе справа… — почав, звівши брови.