N
3000 обертів на хвилину, 5-та передача. Вечір співає в дзеркалах, а шини тиснуть пилюку в теплий асфальт дня, що минає. Політ на наднизький висоті, над ямами і вибоїнами, паріння над Дніпром. Московський міст, середній ряд. Праворуч, з характерним підвиванням ліниво суне сонний тролейбус, зустрічна смуга грає в вантах тисячами вогників.
Ритмічне, в два рази швидше серця, клацання поворотника, не переставка, скоріш плавне перелаштування вліво. Педаль до поліка, Крізь напіввідкрите вікно чутно шум, потужний рик мотора. Сто одна кінська сила, жадібно сьорбаючи бензин легко крутить товсті, в два пальці, напівосі. 4000 обертів на хвилину.
Петрівка. Червоний, як завжди, не пам'ятаю щоб було інакше. 3500...3000...2000, праворуч, у правий ряд, не вимикаючи передачі. Двигун дихає повітрям, і по інерції машина наближається до стоп-лінії. А на капоті уповільнюється віддзеркалення неба і мерехтіння ліхтарів освітлення. Жовтий.
Зелений, знов тиснеш педаль, з низів 101 кінська сила витягає тонну теплого металу і просвистівши, наче куля, повз стартуючі машини, ти попереду потоку. Свобода від бордюру до відбійника, від бамперу до обрію. Темп.
Кирилівська церква, віраж ліворуч, праворуч і вверх, наче бойовий розворот винищувача. Десь в глушнику явно дірка, звук басистий, соковитий. Це дивний момент, коли несправність приємна, і хай так буде.
Зверху, кліпає червоними очима, дивиться на місто, що ніколи не спить, телевежа. Телецентр -"Олівець" і кладовище, де ніби-то цураючись своїх високо рангових попередників, скраєчку щільно полягали побратими. Дорогожичі, під міст, лівий ряд грюкає в підвіску залізом ливньовок, а попереду знов червоний. 2000...
Повільне дефіле до Шулявки, дві смуги - це не три, червона Мазда стрибає з ряду в ряд, намагаючись виграти пару сотень метрів. 18 ям на Шулявському мості, як завжди, вже багато років. Індустріальний міст, ремонт дороги, колись тут буде хайвей, а зараз зустрічна смуга, і люки каналізацій, що стирчать з асфальту, пропливають під машиною, як ті хмари під крилом літака.
Караваєві дачі, знову на "своїй" смузі дороги, 2500, правий ряд, 2000, 4-та передача. Підкрадаюсь на зелений, знов традиційна яма, 3500, віраж вліво, наче авторалі, тільки в уповільненій зйомці і без штурмана, що читає стинограму траси. Червона Мазда знов стрибає з ряду в ряд, але вже десь позаду, важлива не швидкість, а темп.
Пряма, теплий вечір свистить в дзеркалах, гуляючи по салону. Свобода від бордюру до відбійника, і вперед від бамперу, до обрію.
1
Дембєльські гроші скінчилися швидко. Той прес паперу, який дала мені держава виявився дещо "дешевше" ніж я сподівався. Воно і не дивно: за півтора року ціни змінилися, бензин подорожчав, а жага до постійного руху, яку після довгого "бойового чергування" було складно втамувати - випила швидко, ту насправді, досить щедру дяку від держави, яку можна влучно назвати "дякую, що живий".
Якось несподівано виявилося, що нормальні люди не носять берці влітку, і треба десь колядувати щось цивільне. Бо свої останні кросівки ти прибив цвяхами до стіни бліндажа, тіпа як сказав "до побачення" цьому світові, на шляху в той, в цивільний. Дивно, але розуміння "цей - той", "тут - там" приходить не одразу, і людина в камуфльованому одязі посеред цивілізації виглядає дещо незграбно.
А ще та людина прокидається вранці і шукає автомат, точніше ще вночі вона прокидається, якраз під зміну постів. Ну тобто, десь там, в пампасах - зміна постів, а тут в цивілізації прокидається людина. Мацає навколо, де ж та "Елла", де та холодна залізяка 82-го року випуску, боїться, що десть пролюбив її, чи вкрали. Хоча кому тут треба автомат, точніше там, там у кожного є свій...
Але то проходить швидко, на відміну від неприємного здивування від цін і потреб, які диктує цивільне життя. А й насправді, навіщо прати одяг, він брудний тепліше та рідніше, особливо та пляма на нозі, від булочки з джемом, що схожа, вибачте, на гівно, чи той ляпсус крові на коліні. Кров чужа, але по тих мештах можна історію викладати, навіщо їх прати?
Але це також проходить. Вільне повітря квартири, де всі 18 квадратних метрів твої, персональні, і всі до однієї шкарпетки твої, і ти сам собі господар. Ця нова атмосфера вивітрює з тебе все те "ностальджі" по оббитому неструганими дошками бліндажу, що "там" вважали за VIP апартаменти. Гаряча вода з крану сприймається як мана небесна, а справжні 220 вольт в розетці, без отого постійного тарахтіння генератора - то взагалі щастя. Але то все ненадовго, і дитячий захват від постійного, без зайвих зусиль доступу до благ цивілізації триває коротко.
І взагалі не хочеться сидіти на місці. Ну як можна пити пиво в барі, чи дивитись на різнокаліберних бовдурів в телевізорі, коли навколо такий світ? Різнокольоровий, великий, коли цікаво зазирнути за обрій, доїхати до небокраю і побачити, а що там? Побачити море і гори, залізти на Еверест і пірнути в Маріанську впадину, мандрувати, спілкуватись, вивчати щось нове, чути нечуване і бачити небачене. Але є одне але...