Вони сіли тримаючись за руки. Не відпускаючи її тендітної долоні він кинув свій зелений мішок у багажник, тримаючи його правицю, вона застрибнула в машину, наче птаха. У світлі ліхтарів блищать обручки, у темряві нічній палають очі. Вони дивляться один на одного і мовчать. Так дивно, але здається, що їм слова просто непотрібні, вони комуні кують поглядом, мовою тіла і перекачують терабайти почуттів через дотик долонь.
Машина їде повз генштаб, мотор розслаблено співає тиху пісню, де приспівом гримить на ямах підвіска. Ліворуч лишається затягнуте в колючку посольство РФ, таке вороже і холодне візуально. Весь світ живе в тих вогниках на капоті, що спалахують, пробігають повз, ховаються за боковою стійкою і зникають десь позаду.
А їм плювати, вони дивляться один в одного, без слів, не відпускаючи долоней. І дивне відчуття, вона тримається за нього наче за кам'яну стіну, впевнено. Тепер от саме зараз, вона не боїться нічого. А він...
А він тримається за неї наче сліпий за поводиря, цей світ йому мабуть чужим здається і вона - єдиний його друг в цьому світі. І він боїться її втратити, а вона - його. Тому й тримаються один одного, і мовчать...
3
В процедурі повернення важливу роль грає оточення, і в першу чергу близькі. Можна бути сто разів патріотом і двісті разів «суворим мужчиною», але зазирнувши вглиб спитай себе: навіщо все це було, що ти там забув і яких цілей домагався? І в тій безодні що живе в тобі, все одно так чи інакше відповідь буде приблизно однакова: захист.
Дядю Міша як підмінили. Коли він в черговий раз сів в машину, я його не впізнав. Я думав, що цей гаврік виграв мільйон, чи знайшов якийсь скарб. Впевнений в собі мужчина, аж світився, наче та лампочка. Де був той переляканий і злий вовк, що без упину крутив на пальці золоту каблучку, схожу на гайку?
На чолі була посмішка, здавалось це зовсім інша людина. Ми їхали довго, продираючись заторами великого міста, він розповідав за сім’ю за трьох доньок, за їх шкільні успіхи і за тещу, що сумує за телеканалом «росія 24». «Нєт, она нє вата, просто прівичка» - з усміхненим обличям, Міша коментував цю дивну ностальгію.
Я дивувався цим метаморфозам, а Міша розповідав, якось весело і дивно за свій будинок в Авдіївці, і за те яке Київ - велике й красиве місто. Він змінився й ожив, а секрет був простий. Він просто отримав роботу і знов, банально і просто, відчув землю під ногами.
Місто, блимає стоп сигналами багатокілометрових тягнучок. Сто одна кінська сила повільно суне вперед. Двигун сьорбає бензин, часто дихаючи кожним циліндром. Суміш палива й повітря, стиснута десятикратно, вибухає в замкнутому просторі камери згоряння, запалена «пострілом» свічки запалювання. Поршень йде донизу, обертаючи колінчастий вал, чотири циліндри, два вибухи на один оберт, навіть на холостому ходу: 800 обертів на хвилину. Всередині майже війна, і холодний метал назовні.
Ти ж пішов не за медалями, чи шаною, ти ж нормальний чувак, самодостатній і адекватний. Там, не тхне грошами і визнанням, ти то знав і ти пішов щоб захистити родину. Зробити так, щоб той бардак і бруд, в якому ти варився останній рік-півтора ніколи, чуєш ніколи не оселився тут, у тебе вдома. За дружину, дітей і маму, за тих що є, були, чи неодмінно будуть. Батьківщина і родина то різні речі, але якщо просто - то з масиву родин складається Батьківщина, так чи інакше.
І зараз, коли ти повернувся, коли на зміну погоди в тебе нестерпно болить шия, коли ти наново вчишся жити в цьому світі, що прогресував і рухався вперед. Коли ти розумієш, що друзі які були у тебе «до» це чужі тобі люди, а нові товариші, що з’явилися «під час» - насправді не такі і близькі - важливо знати, що все це не задарма. І важливо мати тих «безпечних людей», які приймуть тебе в будь-якому стані.
А стани змінюють один одного, наче дерева за вікном, коли їдеш тим самим Інтерсіті. Ти посміхаєшся, а за мить, ненавидиш весь світ, через дві хвилини готовий перевернути гори, а ще за годину думаєш про самогубство. Ти серйозно розмірковуєш над тим, що краще петля чи таблетки, але відклавши вирішення цього питання на завтра, з приходом нового дня ти розумієш що маєш ще досить багато зобов’язань перед цим світом, і мандрівка на той - відкладається.
Ти маєш за когось піклуватися і за щось відповідати. То такий сенс життя, нехай може і придуманий, нехай тимчасовий, але справжній. Кругова порука, ти мені - я тобі. Головне лише домовитись одразу, «підписати пакт» підвищеної толерантності і довіри, поваги до власного простору і страху. Страхів насправді виникає чимало.