Ззаду задзвонив телефон, Міша взяв слухавку і йому там щось сказали. Розмова була коротка, але він перепитав: «Точно, горит? Ладно». Його голос спочатку змінився і став грубим, а потім пом’якшав і він сумно доповів дружині: «Звоніл сосєд, только что в наш дом попал снаряд, ну в общем горит он, тушить некому, возвращаться больше нєкуда». Голос дяді Міши звучав розгублено...
Дружина, ніжно обійняла його і просто сказала: «Горит, и х@й с ним, тєпєрь наш дом здєсь». Міша посміхнувся: «Ти права, дорогая, идем в театр!»...
...Вечір розрізали надвоє червоні фонарі стопсигналу. Пригальмувавши свій політ, чорна машина підсвітила двори правим поворотником, задня передача, парковка. Двигун заглушено, на тахометрі нуль. Нічну тишу рве тріск глушника, який остиває. Магнітола мовчить, за вікно летить недопалок, з шипінням помираючи в калюжі. Свобода жити як заманеться і де забажаєш, свобода думати вільно і займатись улюбленою справою, вона не дається даремно. Свобода не подарунок, а коштовний товар. За який треба боротись.
Свобода у кожного своя, свобода від бордюру до відбійника, від бамперу до обрію і сто одна кінська сила що летить за небокрай. Крізь ніч. Але завжди повертається додому, там де добре і чекають...