Ця гарна теорія, звісно, могла здутися, як повітряна куля, на стадії польової перевірки. Зрештою, Тоу Ван було лише жіночим ім'ям, хоча це було ім'я уславленої принцеси, яка померла близько двадцяти століть тому. Я повністю усвідомлював це. Тільки, оскільки мені не було чого думати, крім цього, я не був у скруті. Як я вважаю, я вже сказав раніше, документ, який я шукав, був надзвичайно важливим для служб безпеки моєї країни. Більш важливим, ніж дюжина ядерних секретів, до яких я додам, для гарного заходу, ключ до двох чи трьох військових таємниць. Було б просто непростимо дозволити цьому списку вислизнути з моїх пальців. Крім того, поки я не зробив усе можливе, навіть нелюдське, щоб знайти її, я знав, що не задоволений.
Ні Хоук.
Ні Овальний кабінет.
Це і спонукало мене взяти квиток до Рангуну.
Я знову перетнув гавань на шляху до Вікторії на острові Гонконг. Я вже відчував себе старим завсідником Star Ferry. Другою частиною моєї програми було відвідування бібліотеки. Його стелажі займали чотири поверхи у будівлі Ратуші навпроти Королівського пірсу. Від посадкового майданчика мені достатньо було перейти вулицю, щоб опинитись там.
Як і молодий гід, який давав мені інформацію в університетському музеї, бібліотекарі щосили намагалися мені допомогти. Поки шукали необхідні документи, я уважно перевіряв, що Білий костюм та його друг не перейшли мені дорогу.
Вони не з'являлися. Але щось підказувало мені, що я незабаром побачу їх знову.
Після огляду моїх знань бірманської мови я пройшов прискорений курс топографії Рангуна. Потім я взявся за купу величезних томів, перед якими торговець антикваріатом втратив свідомість від захоплення. Там я дізнався, що в 1968 році в Маньчжені, неподалік Пекіна, було розкопано два некрополі, кожна з яких складалася з декількох кімнат, і що нефритова прикраса Тоу Ван була знайдена в одній із цих кімнат. Фактично, було виявлено два натільні обладунки: Тоу Ван та її чоловіка Лю Шена, зведеного брата Ву, імператора Хань. Китайські археологи та фахівці реконструювали дві тисячі сто п'ятдесят шість нефритових пластин ручної роботи, які складали прикрасу Тоу Ван. Адже всупереч очікуванням принцеси костюм не витримав випробування часом.
Я навіть знайшов статтю в нещодавній газеті, де докладно розповідалося про пересувну виставку. До останнього костюма Тоу Вана додавали триста вісімдесят п'ять творів мистецтва, жоден з яких не був виявлений до 1949 року. Але, природно, вся моя увага була приділена нефритовим прикрасам. У журналі було розміщено кольорову фотографію цього археологічного скарбу. Суботи мого дитинства були насичені кіносеансами з двома фільмами у програмі: «Прокляття мумії» з наступним «Привидом мумії» або «Рука мумії» з наступним «Притулком мумії». Розглядаючи прикраси Тоу Ван у мене виникло почуття дежа вю, коли я згадав привиди великого екрану, які населяли кошмари мого юного віку.
Але зброя Тоу Ван сильно відрізнялася від мумій, які мені довелося бачити. Насправді це було схоже на кольчугу, яка огортала тіло, повторюючи кожен його контур. Все було чудово відоме, аж до вух і носа. Навіть дві схрещені руки покриті тонкими нефритовими пластинами. Позолочений бронзовий підголівник був призначений для останнього сну принцеси. Два ритуальні хуани - півмісяця з нефриту - були поміщені перед кожною її рукою. Поруч із лежачою статуєю були вміщені чотири синьо-зелені нефритові диски: «пі», символи неба. Отримавши привілеї та розкіш тут, на землі, Ту Ван напевно отримає королівський прийом після прибуття на небеса. Вона також була впевнена, що її тілесна оболонка завдяки нефритовим обладункам повністю збережеться до кінця століть. Але коли гробницю відкрили, від неї залишилася лише жменя пилу. Не більше не менше.
Коли я закінчив читати, я повернув журнали та книги дружньому обслуговуючого персоналу, а потім залишив приміщення.
День добігав кінця, і я був принаймні впевнений, що став культурнішим, ніж двадцять чотири години тому.