Я заповнив дві картки і поїхав на Мустанге на зарезервоване місце перед входом до спальні.
Вивантажуючи багаж, я не без подиву помітив, що Саміра обережно загорнула автомат у халат і обережно забрала його в спальню зі своїми валізами.
- Наскільки я розумію, - оголосила вона мені, - програма починається з гарної ванни... на самоті, - несміливо додала вона після невеликого коливання.
"Я розумію, що мені кажуть", - сказав я. Тобі справді не треба було брати з собою пістолет-кулемет.
Вона посміхається.
«Мені не потрібен автомат, щоб порозумітися з тобою», - відповіла вона. Але бути обережним нічого не варте.
Вона відчинила ящик і засунула всередину пістолет. По суті вона не помилилася за другим пунктом.
– Сьогодні ввечері моя програма, тоді… – продовжила вона. Мені потрібно добре зануритися, а також підбити підсумки. Кращий спосіб зробити і те й інше одночасно - зануритися у ванну з гарною водою, що піниться.
- Багато чоловіків, які є експертами в цій галузі, говорили мені, що арабські жінки фригідні. Я починаю вірити, що вони мають рацію.
Я відразу зрозумів, що вона серйозно поставилася до мого жарту. Вона повернулася до мене і подивилася на мене зблідлим обличчям. На мій веселий вираз обличчя вона зрозуміла, що я жартую, і поспішила зробити нормальне обличчя.
- Я вам кладу ці слова в горло, містере Картер, ви можете мені повірити, - сказала вона з іскоркою поблажливості в очах.
"Я ваш чоловік, міс, я приймаю виклик", - відповів я, сміючись, коли вона почала скидати одяг. Але є одна проблема, з якою я не можу впоратися, додав я, - це дивитися, як ви роздягаєтеся, засунувши руки в кишені. Катування нестерпні. Я вийду випити кави та купити газету.
- Не поспішайте, я планую поніжитися хоч півгодини, - сказала Саміра.
Я пішов без особливого спротиву. Мені потрібен був спокій, щоб зателефонувати до Хоку, а це могло зайняти багато часу. Мексиканські оператори телефонної мережі можуть працювати так само повільно, як і їхні американські колеги, коли захочуть.
У холі, що примикає до їдальні, була вільна кабіна. Це була одна з тих інсталяцій у формі пластикових бульбашок без дверей. Я не міг повністю ізолюватися, але я не мав вибору. Мені просто треба бути обережним. Я озирнувся і з деяким полегшенням побачив, що там людей небагато.
Я попросив особистий номер Хоука у Дюмон-Серкл. Я був одночасно вражений та задоволений швидкістю, з якою я отримав повідомлення. При першому дзвінку я почув хрипкий знайомий голос у кінці рядка:
- Яструб, я слухаю!
Я представив його сидячим за своїм столом, що зникає за серпанком їдкого диму.
"Це N3, сер", - відповів я.
- Ах, N3! - Я почав питати, що з тобою трапилося, - сказав Хоук тоном, який, як мені здалося, вловив невиразний відтінок сарказму.
- Я в Сьюдад-Вікторія, - пояснив я. Справа трохи складніша, ніж ми думали. Доведеться детальніше вивчити проект.
- Що ти конкретно маєш на увазі?
- Сер, за нинішніх обставин дуже складно дати чіткі пояснення. Допустимо, змагання організоване набагато краще, ніж ми думали спочатку. Якщо їх ніхто не зупинить, їхні плани створять більш серйозні проблеми для нашого керівництва, ніж передбачалося спочатку.
- Чи достатньо однієї людини, щоб узяти справу до своїх рук?
- Я зроблю все, що в моїх силах, сер.
- Дуже хороший. Залишайтеся на зв'язку, можливо, вам знадобиться допомога інших людей у домі, щоб виконати свою роботу.
Я відчув, що не час для жартів, тому відповів:
- Цілком можливо, сер.
- І, до речі, Нік… Останній етап вашої місії завершено у всіх деталях?
Я сподівався, що він не поставить мені це питання. Це було погано знати.
"Усього сімдесят п'ять відсотків, сер", - зніяковіло сказав я. Я маю залишити собі двадцять п'ять. Мені досі це потрібне.
- Я довіряю тобі... - відповів Хоук, відчувши мою зніяковілість. Успіхів і залишайтеся на зв'язку.
Він повісив слухавку. Я наслідував його. Поки я говорив, поблизу пройшли кілька людей. Але я не дуже ризикував: вони не могли зрозуміти справжнього змісту моєї розмови. Я пішов за парочкою в їдальню, яка почала заповнюватися.