Двері відчинилися, перш ніж я встиг у них подзвонити. Ел стояв у піжамі, поверх якої був одягнений махровий халат, його новопосивіле волосся плуталося штопорними пасмами — доволі серйозний випадок «постільної зачіски» з усіх мною бачених. Але сон (разом з болетамувальними пігулками, звісно) йому таки трохи допоміг. Він мав той же хворобливий вигляд, але рівчаки навкруг його рота були тепер не такими глибокими і його хода, коли він вів мене коротким коридорчиком до своєї вітальні, здавалася впевненішою. Він більше не стискав себе правою рукою під лівою пахвою, немов намагаючись утриматися вкупі.
— Схожий трохи на мене колишнього, авжеж? — спитав він тим самим рипучим голосом, сідаючи у м’яке крісло перед телевізором. От тільки не зовсім сіданням це було, він радше поставив себе проти крісла, а тоді впав до нього.
— Вигляд маєш кращий. А що тобі кажуть лікарі?
— Той, до якого я звертався у Портленді[67], каже, що все безнадійно, навіть з хіміотерапією й радіацією. Власне, він повторив те, що раніше казав мені інший, у Далласі. То було у 1962-му. Приємно впевнитися, що деякі речі залишаються незмінними, ти згоден?
Я відкрив було рота та й знову закрив. Іноді просто не маєш чого сказати. Іноді тебе просто заціплює.
— Нема сенсу морочити собі голову, — сказав він. — Я розумію, що смерть бентежить людей, особливо коли помираючому нема кого винуватити, окрім власних поганих звичок, але я не можу витрачати час на делікатні натяки. Доволі скоро я опинюся в шпиталі, хоча б тому, що не зможу самотужки дістатися туалету й повернутися назад. Та хай я буду проклятим, якщо викашлюватиму геть свій мозок, сидячи тут по пояс у власному лайні.
— Що буде з харчевнею?
— З харчевнею покінчено, друже. Навіть якби я був здоровий, як кінь, вона закрилася б уже наприкінці цього місяця. Ти знаєш, що я орендував те місце, ні?
Я цього не знав, але зрозуміти було неважко. Хоча Ворумбо все ще називається Ворумбо, зараз там діє сучасний, найзвичайнісінький торгівельний центр, а це означало, що Ел сплачує оренду якійсь корпорації.
— Подовження моєї ліцензії обговорюється, але Рада директорів фабрики бажає, щоби на цьому місці було дещо під назвою — тобі це сподобається — «Л. Л. Бін експрес»[68]. Крім того, вони кажуть, що мій маленький «Алюмінер» там, як більмо в оці.
— Та це ж дурість! — вигукнув я з такою правдивою запальністю, що Ел аж реготнув. Регіт намагався перейти в кашель, але він його придушив. У приватній обстановці свого дому для подолання кашлю Ел не користувався хустинками або паперовими чи текстильними серветками; тут на столі біля його крісла стояла коробка жіночих максі-прокладок. Я раз у раз кидав туди погляд. Я примушував себе відвести очі, роздивлявся світлину на стіні, на якій Ел обнімав якусь гарну жінку, але знову ловив себе на тому, що погляд мій приблукав назад. Ось одна з великих правд про людське буття: коли для збирання харкотиння, котре продукує ваше вражене тіло, ви потребуєте максі-прокладок, це значить, що у вас збіса серйозні проблеми.
— Дякую за таку реакцію тобі, друже. Ми могли б за це випити. Мої алкогольні дні завершилися, але в холодильнику є охолоджений чай. Може, зробиш ласку.
У себе в ресторанчику він використовував простий, міцний скляний посуд, натомість глек, у якому містився охолоджений чай, здався мені схожим на «Вотерфорд»[69]. У чаї безжурно плавав цілий лимон, шкірку його було надрізано, щоби точився сік. Я поклав льоду в дві склянки, налив чаю і повернувся до вітальні. Ел зробив довгий, глибокий ковток зі своєї склянки і з вдячністю замружився.
— Боже, яке же воно добре. На цю хвилину все в Еловому Світі добре. Ці пігулки просто чудо. Звісно, підпадаєш до них у залежність, як той чорт, але вони таки чудесні. Навіть кашель трохи гамують. Біль почне знову виповзати десь ближче до півночі, але наразі завдяки їм ми маємо достатньо часу, щоб про все побалакати. — Він зробив новий, невеличкий ковток і подарував мені погляд, сповнений гіркого здивування. — Схоже на те, що людське єство вимагає свого до самого кінця. Ніколи б не подумав.
67
Portland — засноване 1633 року найбільше місто (66 тис. мешканців) у штаті Мейн на березі Атлантичного океану.
68
«L. L. Bean» — заснована 1912 року у Фріпорті, штат Мейн, Леоном Ленвудом Біном сімейна компанія, яка виробляє й продає туристичний одяг і спорядження; крамниці під брендом «Л. Л. Бін» тепер існують по всьому світу.
69
«Waterford» — дорога марка кришталю, виробництво якого було започатковано 1783 року в однойменному місті в Ірландії.