— Нема, я виставив його на продаж лише позавчора. Ще не мав часу ним зайнятися. («Немау»), — він видобув сигарету. — Я замахуюся на три з половиною, але скажу чесно, готовий поторгуватися («Потоуваця»).
Я клацнув зубами, щоби не дозволити відпасти моїй щелепі, і сказав, що подумаю. Якщо мої думки підуть у потрібному напрямку, я повернуся завтра.
— Краще не запізнюйтеся, містере Емберсон, ця машина тут не застоїться надовго.
І знову я втішився. Я маю монети, що не годяться до автоматів, у банках все ще працюють здебільшого вручну, телефони під час набору номера смішно квокчуть тобі у вухо, але деякі речі завжди залишаються незмінними.
Таксист був товстуном у виношеному капелюсі з причепленим до нього жетоном ЛІЦЕНЗОВАНІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ. Він одна за одною палив сигарети «Лакі-Страйк», радіо в нього було налаштоване на станцію WJAB[140]. Ми з ним прослухали «Цукрові часи» сестер Мак-Ґваєр, «Мисливського пса» братів Еверлі і якусь істоту на ім’я Шеб Вулі, що наспівала нам про «Пурпурового людожера»[141]. Без цього останнього номера я цілком міг би обійтися. Після кожної пісні якесь тріо молодих жіночих голосів незграйно виводило: Чотир-надцять со-рок Дабл-ю-джей-ей-бііі… Крутий джеб! Я дізнався, що у Романова триває щорічний шалений розпродаж кінця літа, а у Ф. В. Вулворта щойно отримали свіжу партію хула-хупів, які йдуть за нечуваною ціною $1.39[142].
— Кляті байстрюки, нічого більше не роблять, тільки ото й навчають дітей, як стегнами вертіти, — промовив таксист, дозволяючи протягу засмоктати попіл з кінчика своєї сигарети у прочинену кватирку вікна. Це була його єдина репліка впродовж усієї поїздки від «Шеврону» Тайтеса до кемпінгу «Модрина».
Аби хоч якось відволіктися від сигаретного чаду, я опустив своє вікно і дивився, як поряд прокочується цей інший світ. Знайомого урбанізованого селища між Лізбон-Фолзом і межею міста Люїстон тут не існувало. Якщо не брати до уваги пари автозаправок, придорожнього ресторану «Хай-Хет» та відкритого кінотеатру драйв-ін (афіша рекламувала подвійний сеанс, що складався з «Запаморочення» та «Довгого, гарячого літа» — наголошувалося, що обидві картини «широкоформатні» й «кольорові»)[143], ми їхали крізь суто сільський пейзаж Мейну. Корів я бачив частіше, ніж людей.
Автокемпінг містився віддалік шосе, крім того, він перебував під захистом не модрин, а велетенських, маєстатних в’язів. Не можна стверджувати, що вони здалися мені стадом динозаврів, але враження було сильним. Поки я на них роззявлявся, містер Ліцензовані Перевезення запалив чергову сигарету:
— Бажаєте помочі з вуалізами, сер?
— Ні, сам впораюсь.
Сума на таксометрі не була такою грандіозною, як тутешні в’язи, але все одно викликала повагу. Я подав йому два долари, попрохавши повернути мені п’ятдесят центів решти. Схоже було, він зрадів; чайових йому якраз вистачало на придбання пачки «Лакі».
Я зареєструвався (тут з цим без проблем; гроші готівкою, і ніхто в тебе не питає жодних документів) і довгенько проспав у кімнаті, де кондиціонером повітря слугував вентилятор на підвіконні. Прокинувся освіженим (добре), але потім з’ясував, що не в змозі заснути вночі (недобре). Після заходу сонця рух на шосе перетворився майже на нульовий і навкруги залягла тиша така спокійна, що аж викликала неспокій. Настільний телевізор «Зеніт» важив ледь не під сотню фунтів. На ньому стирчали «кролячі вуха». До них було притулено аркушик з застереженням: НАЛАШТОВУЙТЕ АНТЕНУ РУКАМИ. НЕ ВИКОРИСТОВУЙТЕ ФОЛЬГИ! ДЯКУЄМО, МЕНЕДЖМЕНТ[144].
Приймалося три станції. Як я не намагався маніпулювати «кролячими вухами», проте на Ен-Бі-Сі сніжило так, що неможливо було дивитися; на Сі-Бі-Ес гуляла картинка, і регулятор вертикальної прокрутки жодним чином не міг на це вплинути. По Ей-Бі-Сі, де сигнал був чистим, як дзвіночок, показували «Життя й легенду Ваєта Ерпа» з Х’ю О’Браяном в головній ролі[145]. Він встиг застрелити кількох бандитів, а далі пішла реклама сигарет «Вайсрой». Стів Мак-Квін пояснював, що ці сигарети мають фільтр для думаючого чоловіка, а смак — для того, хто любить палити[146]. Коли він почав підкурювати, я підвівся з ліжка і вимкнув телевізор.
Залишився тільки хор цвіркунів.
Я роздягся до трусів, ліг і намагався заснути. Згадалися мої мати й батько. Татові зараз шість рочків, він живе в Оклері[147]. Мамі лише п’ять, вона живе на фермі в Айові, їхній дім згорить до ноги за три чи чотири роки від сьогодні. Тоді її родина переїде до Вісконсину, ближче до переплетення доль, які згодом створять… мене.
140
WJAB — до середини 1960-х рр. найпопулярніша музично-розважальна радіостанція, яка трапслювалася з Портленда на частоті 1440, покриваючи південь штату Мейн.
141
Всі свіжі хіти 1958 р. «Sugartime», McGuire Sisters (1952–1968) — вокальне тріо з Огайо; «Bird Dog», Everly Brothers — заснований 1956 року вокальний дует братів Дона і Філа, один із найзнаніших в історії американської поп-музики; Sheb Wooley — характерний кіноактор і співак, у його пісні «Purple People Eater» ідеться про прибульців із космосу.
142
Заснована на початку ХХ ст. Самуїлом Романовим у Портленді меблева фабрика закрилася 2011 р.; Френк Вінфілд Вулворт — син бідного фермера, котрий 1879 р. заснував мережу супермаркетів низьких цін.
143
«Vertigo» — детектив Альфреда Гічкока; «The Long, Hot Summer» — трилер режисера Мартіна Рітта за оповіданнями Вільяма Фолкнера (в обох фільмах присутні кабріолети).
144
Вважається, що, обмотавши ріжки кімнатної антени фольгою, можна дещо підвищити її чуттєвість.
145
«The Life and Legend of Wyatt Earp» (1955–1961) — телесеріал у жанрі вестерн, заснований на біографії «найкрутішого й найшляхетнішого авантюриста своєї епохи» — картяра, золотошукача й шерифа Ваєта Ерпа (1848–1929); актор Hugh O’Brian (нар. 1925 р.) мав природну схожість зі своїм героєм.
146
«Viceroy» («Віце-король») — перші в світі сигарети з пробковим фільтром, випускаються з 1936 р.; Terrence Steven McQueen (1930–1980) — мотогонщик і кіноактор, уславлений у ролях антигероїв.
147
Eau Claire (Чисті води —