І щойно в наші часи з обидвох боків вимальовується повий рух. Християнство й просвітництво, обидвоє пригнічені відчуттям тупика й занепаду, ставлять під питання своє власне значення і свою історію, звідки увиразнюється імлиста й непевна перспектива нових обставин, про які нам ще нічого невідомо. Та водночас цей подвійний рух самосумніву є продовженням тієї ж засади, на якій була збудована Європа, і в цьому розумінні Європа й надалі залишається вірною собі в стані непевності й безладу. І якщо вона переживе натиск варварів, то не завдяки тому, що котрогось дня знайде остаточну розв’язку, а завдяки чіткому самоусвідомленню, що таких розв’язок просто не буває; а це вже – християнська свідомість. Християнство не знайшло і не обіцяло жодних тривалих розв’язок для скінченної долі людини. Тим-то й дозволило нам уникнути дилеми «оптимізм – песимізм», якщо ця дилема означає вибір поміж вірою в остаточну розв’язку і розпачем. Відчай – це поширена форма зневіри тих, хто колись вірив в остаточну і досконалу розв’язку і цю певність утратив. Втім, існує традиція християнського вчення берегти нас і перед одним, і перед другим – перед безумною довірою до нашої безконечної здатності вдосконалюватися та перед самогубством. У своїх головних течіях християнство боролося з духом міленаризму, що проростав на його околицях, і вражаючий вибух якого розпочався тоді, коли він набув антихристиянської форми. Християнство казало: філософський камінь, еліксир безсмертя – все це марновірство алхіміків, не існує теж приписів для того, як облаштувати суспільство, вільне від зла, від гріха, від конфліктів; такі ідеали постають внаслідок схиблення впевненого у своєму всесиллі розуму, отож вони є плодами гордині; проте визнати це – не означає впасти у розпач. Ми не маємо вибору між тотальною досконалістю і тотальним самознищенням. Нашим дочасним призначенням є турбота, якій ніколи не видно кінця, вічна недовершеність. Ось так із духу непевності щодо себе європейська культура може втримати свою духовну певність і своє право зватися універсальною.
Переклав Юрко Прохазько
Почну з кількох очевидних речей.
1. У Західній Європі та Америці термін «постмодернізм» трапляється тепер у більшості праць про сучасну культуру. І, хоча наступне твердження може здатися занадто категоричним – не знаючи цього терміна, просто неможливо вести університетську дискусію щодо більшості мистецьких проблем другої половини XX століття.
2. Термін «постмодернізм» належить до найбагатозначніших і найчастіше підважуваних понять у мові сучасної гуманістики. Існують не лише різні означення «постмодернізму» чи, радше, межі значень і вжитку цього терміна, але й різні «постмодернізми».
3. Попри те, що він дочекався вже багатьох прекрасних інтерпретаційних і редакторських публікацій (досить пригадати праці Стефана Моравського, Марціна Ґіжицького, Богдана Барана, Ришарда Нича, Збіґнєва Левицького, Лєха Будрецького), у Польщі термін «постмодернізм» знаний лише серед вузької групи фахівців, тобто фактично він не існує як тривалий предмет дискусії чи університетських курсів, а отже – загального гуманітарного знання.
4. Для історика польської літератури – а я зумисно пишу цей нарис під кутом зору історика польської літератури – термін «постмодернізм» уже викликав і викликатиме ще більше серйозних проблем. Досить сказати, що, незважаючи на експансію в літературознавстві Західної Європи й Америки, у Польщі «постмодернізм» дотепер не прищепився як «внутрішній» термін нашої історії літератури.
5. Основна причина такої ситуації здається очевидною. Радикальна відмінність значення терміна «модернізм» у польській і західній науці про літературу роблять прикладання «постмодернізму» до польської дослідницької традиції майже неможливим. У Польщі й у цілій Центральній Європі «модернізм» приблизно означає літературу періоду Молодої Польщі (1890-1918), натомість в Америці й у Західній Європі він більш-менш відповідає нашому розумінню авангарду (модерності) в мистецтві. Однак, з іншого боку, опис «постмодернізму» як всезагального явища спричинився до того, що його рис дошукуються вже в усіх національних літературах – і в польській теж.
34
Перекладено за виданням: Włodzimierz Bolecki. Polowanie na post-modenistów (w Polsce). Kraków: Wydawnictwo Literackie, 1999.