Тож офіцер МакДональд розпочав свою місію з поширення звістки про мир та прощення наодинці. «Єдина річ, гірша за кулю в хребті,— це лише виплекана жадоба помсти»,— каже він у книжці «Чому прощати?». Можливо, Стівен і втратив здатність рухатися через поранення, але не дозволив ані трагедії, ані кривднику зруйнувати своє життя. Зараз МакДональд є затребуваним публічним оратором, який навчає любові, повазі та прощенню.
(Update: МакДональд помер у січні 2017 року від серцевого нападу.)
Приклад Стівена МакДональда — взірець того, як, навіть ставши жертвою абсурдного злочину, можна обрати не гаяння часу, надавши нападнику ще більше влади над своїм життям.
Вибір простити того, хто завдав вам фізичного чи емоційного болю, не означає, що потрібно вибачити цю поведінку, але, позбувшись гніву, ви зможете зосередити свої сили на важливіших справах.
Якщо переважну частину життя почуватися жертвою обставин, доведеться важко працювати над тим, щоб визнати той факт, що у вас є сила обирати свій життєвий шлях. Перший крок — зрозуміти, коли за власні думки, почуття та дії ми починаємо звинувачувати ситуацію чи інших людей. Уважно подивіться на тих, кому присвячуєте багато часу та сил. Чи дійсно ви бажаєте, щоб саме ці люди отримували їх? Якщо ні, то ймовірно, що ці особи мають більше влади над вашим життям, ніж, на вашу думку, вони заслуговують.
Кожна секунда горювання з колегами з приводу того, яка погана людина начальник, дає керівникові ще більше влади. Щоразу, коли ви жалієтеся друзям на владну свекруху, ви дещо збільшуєте її контроль. Наважтеся зупинити гаяння часу та сил на людей, яким не відводите визначальної ролі у своєму житті.
ЗМІНІТЬ ВАШЕ МОВЛЕННЯ
Інколи, щоб зберегти владу, потрібно інакше подивитися на становище. Ці індикатори свідчать про те, що ви розбазарюєте свої сили:
• «Бос дратує мене». Поведінка боса може бути не до вподоби, але чи дійсно саме він змушує вас злитися? Можливо, начальник поводиться таким чином, який вам не до душі, та це може впливати на настрій, але сама людина силоміць не змушує нічого відчувати.
• «Мій хлопець пішов, бо я недостатньо гарна». Це дійсно так або це лише чиясь думка? Опитайте сотню людей: навряд чи усі дійдуть одностайної згоди. Якщо хтось має ту чи іншу позицію, це ще не робить її правдивою. Не дозволяйте чиїйсь думці визначати, хто ви є.
• «Мати завжди псує мені настрій своєю нескінченною критикою». Доросла людина, чи зобов’язані ви слухати материнські зауваження знов і знов? Чи лише те, що її коментарі вам не подобаються, справді знижує вашу самооцінку?
• «Я маю запрошувати сватів у гості щонеділі ввечері». Чи дійсно ці люди змушують вас це робити або такий варіант ви обираєте в інтересах родини?
ДУМАЙТЕ, ПЕРШ НІЖ РЕАГУВАТИ
Рейчел привела шістнадцятирічну доньку до мене на терапію, бо дитина її не слухалася. На будь-які прохання матері дівчина нічого не робила. Я запитала Рейчел, як вона реагувала на відмови. Мати розповіла, як у нестямі кричала та сварилася. На кожне «Ні!» від доньки Рейчел волала: «Зроби це!»
Жінка не усвідомлювала цього, але тоді віддавала доньці забагато влади над собою. Кожна хвилина криків матері — можливість для дівчини відкласти прибирання кімнати ще на шістдесят секунд. Щоразу, коли лютувала, Рейчел втрачала сили. Замість тримати під контролем власну доньку жінка давала дівчині можливість контролювати себе.
Якщо хтось каже щось неприємне та у відповідь ви починаєте репетувати або сперечатися — так цим словам надається ще більше влади. Свідомо обирайте продумувати свої дії, перш ніж реагувати на інших людей. Щоразу, коли ви втрачаєте спокій, хтось відбирає ваші сили. Ось кілька стратегій, як зберегти врівноваженість, коли існує ризик втратити самоконтроль:
• Дихайте глибше. Розпач та гнів спричиняють низку фізіологічних реакцій в організмі — прискорюється дихання, частішає пульс, підсилюється потовиділення і так далі. Глибокі та повільні подихи можуть розслабити м’язи та знизити реакції загалом, що своєю чергою, здатне зменшити емоційне напруження.
• Ввічливо покиньте стресову ситуацію. Коли нас переповнюють емоції, раціональне мислення відходить на другий план. Визначте власні ознаки роздратування — наприклад: тремтять руки, червоніє обличчя — та, завчасно помітивши їх, усуньтеся від ситуації, доки ще зберігаєте спокій. Ваше відсторонення може відбуватися за різними сценаріями. Інколи варто просто сказати: «Зараз не бажаю про це розмовляти», а інколи і просто піти.