Кардель смикнувся і негайно сам себе вилаяв за це, бо тим несвідомим рухом визнав свою брехню. Це його розлютило, та ще й хміль вивітрився, залишилося саме похмілля. Байдужість Вінґе до покійника була йому неприємна й суперечила його ставленню, бо він був людиною, що бачила більше смертей, ніж можна побажати ворогові. Кардель сплюнув через плече, щоб якось опанувати себе.
— Дідько, який же ти бридкий тип, Сесіле Вінґе! Не дивно, що ти так добре почуваєшся серед мертвяків! Раз ти такий проникливий, скажу і я тобі дещо про тебе: ти замало їси. Якби я був тобою, більше часу проводив би за столом, а менше в нужнику.
Вінґе не звернув на те ніякої уваги.
— Щось інше привело тебе сюди. Не конче казати, що саме. Але чи хочеш ти завершити те, що почав? Хочеш, щоб цей чоловік упокоївся з миром? Я маю відповідні повноваження від поліції. Був би вдячний тобі за допомогу й готовий за неї заплатити.
Вінґе взяв паузу й подивився на Карделя своїми великими очима. Зараз у них засвітилося щось, чого раніше не було видно. Це сяйво і налякало, і схвилювало Карделя. Але найбільше Мікель відчував утому, вона охопила все його тіло, тож він просто стояв мовчки. Вінґе озвався знову:
— Можеш не відповідати зараз. Я сьогодні піду до управління, послухаю, що доповідатимуть на ранковій нараді поліції. Уже знаю, що я там почую. Поліція відрапортує про злочин. Справу перейме державний прокурор, який і так має багато роботи — і простішої, і почеснішої. Задля годиться він накаже поліційним наглядачам Маріїнського приходу розпитати на місці, чи хтось щось бачив і знає. Я не думаю, що це щось дасть. Тіло коштом міста кинуть у безіменну могилу на північному краю цього цвинтаря. Ніхто за ним не плакатиме. Але поліцмейстер попросив мене зробити все можливе. І боюся, що сам я не зможу зробити достатньо.
Але Карделеві було потрібно щось вагоміше, щоб змінити ставлення до цього чоловіка. Мікель уже виходив за двері, коли його наздогнав голос Вінґе:
— Якщо надумаєш допомогти, Жане-Мішелю, знайди мене. Я винаймаю помешкання в Роселіуса в маєтку графа Спенса.
4.
Будівля поліцейського управління розташована на найвищому місці площі Слоттсбакен. Цей день, як і будь-який інший, в управлінні почався з безладу й хаосу. Вінґе кліпає стомленими очима, намагається забути, що цілу ніч не спав, і шукає поглядом — може, хоч в якомусь кабінеті для нього знайдеться горнятко кави.
Люди піднімаються і спускаються сходами, багато хто просто тут чекає, бо в коридорах для відвідувачів місця небагато. Усі поліцейські чиновники досі звикають до нового приміщення і нового начальника. Співробітники самі ще не знають до пуття, де чий кабінет і в якому крилі яка служба.
Управління поліції тут лише рік з гаком. Недоброзичливці пліткують, що поліція переїхала в цей будинок зі зручного приміщення на Треґорсґатан лише для того, щоб врятувати репутацію влади. Колишньому власнику Індебету якось вдалося потрапити на аудієнцію до короля Ґустава перед самою його смертю. З королівських покоїв спритник вийшов з купчим актом. Якісь карлючки, віддалено схожі на підпис монарха, засвідчували неймовірну угоду: двадцять п’ять тисяч риксдалерів за цю занедбану й давно покинуту споруду, де з усіх вікон дме, влітку надто жарко, а взимку холодно.
Будівля навдивовижу асиметрична, одним боком похилена до пагорба. Вона височіє і над церквою Святого Миколи, і над пустирищем, звідки ще не вивезли уламки недавно зруйнованого театру Боллхюсет.
На сходах у вранішніх сутінках Вінґе побачив кілька знайомих облич, а ще більше — незнайомих. З огидою глянув на Тойхлера і Нюштедта. Відомі на всю столицю своєю жорстокістю, ці двоє поліцейських тягли якогось голодранця у порваній сорочці. У кров розбите обличчя чоловіка не залишало сумнівів: бідолаха вже зізнався в усьому, у чому його звинуватили, хай що то було. Секретар Блум, пробираючись крізь натовп, теж помітив цю сцену. Зустрівся поглядом з Вінґе й демонстративно закотив очі. Уже більше двадцяти років такі методи допитів заборонено, але Тойхлер і Нюштедт — ніби люди з іншої епохи.
Люди, що не знайомі з Вінґе особисто, але знають, який він на вигляд і як його звати, проходять повз, потупивши очі. Відчуває їхні погляди в спину. Піднімається сходами й зауважує, що зі стіни досі ніхто не зняв герба колишнього поліцмейстера. Ще одне свідчення загального безладу, який панує в поліції від самої смерті короля Ґустава.
Минуло майже два роки відтоді, коли Якуб Юган Анкарстрем стріляв на балу в короля Ґустава Третього, але відлуння того пострілу ще досі розноситься над усією поліцією. Спадкоємець престолу Ґустав Четвертий Адольф мав лише тринадцять років, тож боротьба за владу розгорнулася ще до того, як монарх остаточно програв битву зі смертю.