11.
Кардель прокинувся в холодному поту. Солома з матрацу, на якому він спав, наколола спину, і тепер шкіра свербіла. За стінкою верещала дитина, невдовзі до неї приєдналася ще одна з кімнати трохи далі коридором. У голові ще гуділо від випитого вчора. Ввечері йому здавалося гарною ідеєю — відсвяткувати свої проникливі висновки про знайдений Стуббе паланкін. Хитаючись, Кардель підвівся, розв’язав зав’язки штанів, — він так у них і заснув, — справив малу нужду в нічний горщик. Відчинив вікно й завченим рухом вилив випорожнення за вікно. Хмари висіли так низько, що шпиль дзвіниці Святого Миколая ледь-ледь виднівся, ніби якийсь міраж. Мікель примружився, насилу розібрав цифри на годиннику — минула дев’ята ранку. Від напруження ще більше заболіла голова. Треба чогось випити.
Просто за дверима кімнатки, що її Кардель винаймає вже трохи більше за пів року, жінки варять кашу й про щось шепочуться. Він не знає, як їх звати, але вітається, просить дати водички, випиває кілька ковтків з відра, спускається сходами й виходить на вулицю Ґосґренд. Ноги самі несуть на площу Седермальмсторґ — там є місця, де можна випити в борг. За звичкою затримує дихання, коли проходить край бухти Корнгамн, куди стікає все міське сміття. Тутешні називають це місце Мушаче віче. Міст через Полгем — Червоний — підняли, саме пропускають якесь невелике судно з Моларена. Новий міст з боку Солоного озера, який уже встигли назвати Блакитним, добудували кілька тижнів тому, і люди ще ставляться до нього трохи насторожено. Він якийсь надто легкий і ніби крихкий, як порівнювати з масивними конструкціями Полгемського мосту, тому більшість людей воліють почекати біля Червоного, ніж ризикувати життям і майном на Блакитному. Але не Кардель. Хоча він і сам не міг би сказати, чи це він хоробріший за більшість обивателів, чи йому просто начхати на своє життя.
Щось відбувається на Седермальмі. Потік людей іде в бік Стенгуґарбрінкена. Карделю нічого не залишається, як здатися цьому потоку. Судячи з юрби, що зібралася перед трактиром «Гамбург», сьогодні когось мають стратити. Жебраки й безхатьки зібралися в очікуванні бідолахи — скоро-скоро його привезуть випити останню перед смертю чарчину.
У найближчій корчмі Кардель і собі швидко перехиляє чарку, разом з натовпом суне вздовж Йотґатан і спускається до Постместербакен, де все менше будівель. Над дорогою обабіч нависають укріплення фортеці Сканстул, а далі дорога спинається на пагорб Гаммарбю, на вершині якого під темно-сірим небом стримлять стовпи шибениць. На площі перед місцем страти зібралася густа юрба, міська варта відпихає натовп від шибениці. Посеред натовпу на підвищення виходить прокурор і зачитує вирок. Кардель розуміє, що злочинця не повісять — ідеться не про якогось там злодія, а про вбивцю, таким відтинають голови.
Возу, на якому везли засудженого, довго не було. Його наближення супроводжував гучний лемент вуличних хлопчаків та місцевих божевільних, що бігли за возом і кидали в смертника все, що знаходили на дорозі. Засуджений — зовсім молодий, либонь, і двадцяти років ще не має. Його заарештували після того, як задушив свою наречену. І через що? Через вкрадену курку. Він хотів птицю пустити на вечерю, а дівчина наполягала, що її треба залишити й матимуть тоді яйця.
Коли його скинули з воза перед натовпом, бідолаха затрясся всім тілом, а на лівій штанині розповзлася темна пляма. Юрба шаленіла. Дві повії, яких Кардель точно бачив, хоч і не знав їхніх імен, голосно кепкують з такого недолугого злочинця, поряд з ними ірже дядько, чий ніс через сифіліс перетворився на гнилу діромаху, з якої течуть шмарклі.
Прокурор закінчує читати й відходить убік з усією гідністю, на яку здатен. Надпиває ковток чогось зі срібної фляжки й іде геть з площі, намагаючись не закаляти чобіт.
Різко відчиняються двері катової хижки, і натовп стихає. Виходить кат. Його звати Мортен Гесс, і його ім’я викликає в містян дивну суміш відчуттів — цікавості, пошани й презирства. Капюшон — частину службового костюма ката — Гесс завжди носив відкинутим назад. Більшість його попередників намагалася приховати обличчя, але цей кат не соромився своєї роботи. Обличчя в нього помережане зморшками, але байдуже, і чорні очі нічого не випромінюють. Буденність. Колись його самого засудили на смерть — під час бійки в корчмі Мортен своєму приятелеві важким пивним кухлем роздробив щелепу. Але на ту пору в місті не було ката, тож Гессу запропонували цю почесну посаду, відклавши його власну страту. Виходило, що кожен удар сокири або меча наближав і його смерть, і здавалося йому, що з кожним новим вироком руки все більше тремтять, і сам все п’яніший виходить до діла.