Аомаме згорнула книжку й засунула в сумку. І сама першою заговорила до чоловіка.
— Вам подобається «Cutty Sark»? — спитала вона.
Чоловік глянув на неї здивовано, з таким виразом обличчя, ніби не збагнув, про що його запитують. Потім трохи розслабився.
— А-а, «Cutty Sark»? — перепитав, наче щось пригадуючи. — Мені здавна подобається етикетка цього віскі, і я часто його п'ю. Бо на ній намальовано вітрильник.
— Значить, любите кораблі?
— Так, люблю вітрильники.
Аомаме піднесла склянку. Так само, ледь-ледь, зробив і чоловік зі склянкою віскі із содовою. Ніби цокався.
Після того, перекинувши сумку через плече, із склянкою віскі з льодом в руці, Аомаме плавно перемістилася на сусіднє з ним місце. Чоловік, видно, трохи здивувався, але намагався не видавати на обличчі свого подиву.
— Я домовилася зустрітися тут зі своєю колишньою однокласницею із середньої школи вищого ступеня, але вона, здається, не дотримала свого слова, — сказала Аомаме, поглядаючи на годинник. — Не з'являється і не повідомляє, що з нею.
— Може, переплутала день зустрічі?
— Можливо, так і сталося. Бо вона й колись була неуважною, — сказала Аомаме. — Я вирішила ще трохи почекати, а за цей час можна з вами поговорити? Чи, може, вам хочеться побути самому?
— Та ні, не хочеться, — не довго думаючи, відповів чоловік.
Насупив брови й глянув на Аомаме так, ніби оцінював гарантовану заставу. Здавалося, він підозрював, що перед ним повія, яка ловить клієнта. Але Аомаме нічим на неї не скидалася. Хоч із якого боку поглянь, не була повією. А тому чоловік трохи розслабився.
— Ви зупинилися в цьому готелі? — спитав він.
Аомаме хитнула головою.
— Ні, я мешкаю в Токіо. Лише домовилася зустрітися тут з подругою. А ви?
— У відрядженні, — відповів чоловік. — Приїхав з Осаки. На нараду. Нарада так собі, незначна, бо головна контора фірми в Осаці, але якщо від нас ніхто не візьме участі, то вона не буде повноцінною.
Аомаме вдавано посміхнулася. «Та мене ваша робота нітрішки не цікавить, — в душі думала вона. — Бо мені сподобалася тільки ваша голова». Але, звичайно, вголос нічого цього не сказала.
— Закінчив одну роботу й захотів перехилити чарку. Завтра до обіду залагоджу ще одну справу й повернуся до Осаки.
— Я також щойно закінчила одну велику роботу, — сказала Аомаме.
— Ого! Яку?
— Про неї не хочеться багато говорити, але це професійна робота.
— Професійна робота… — повторив чоловік. — З якою звичайна людина не впорається. Робота, яка вимагає професійної майстерності й тренування.
«Невже ви — ходячий тлумачний словник „Кодзіен“?» — подумала Аомаме, але й цього разу вголос нічого не сказала. Тільки посміхнулася.
— Ну, можливо, саме така.
Чоловік ще раз ковтнув віскі із содовою, взяв із чашки один горіх і з'їв.
— Мені цікаво, що ж це за робота, але ж ви не хочете про неї розповідати.
Вона кивнула.
— Поки що.
— Може, вона пов'язана з використанням слів? Скажімо, редактора або університетського дослідника?
— Чому ви так думаєте?
Чоловік підніс руку до вузла краватки й ще раз його розслабив. І застебнув ґудзик сорочки.
— Мимоволі подумав. Бо ви, здається, дуже завзято читали грубезну книжку.
Аомаме легенько постукала нігтем по краю склянки.
— Просто я люблю читати книжки. Але робота не має до них жодного стосунку.
— Ну, тоді здаюся. Не можу здогадатися.
— Це правда, — сказала Аомаме. «Можливо, взагалі не здогадаєтеся», — подумки додала вона.
Чоловік несамохіть стежив за нею. Аомаме, вдаючи, ніби щось упало, нахилилась і виставила напоказ ущелину на грудях. Напевне, видніла трохи й форма грудей. І біла сорочка з мережаною облямівкою навколо шиї. Потім вона підвела голову й ковтнула «Cutty Sark» з льодом, що своїми круглими боками дзенькнув об стінки склянки.
— Попросити вам ще одну порцію? Я теж візьму собі.
— Якщо вам неважко, — відповіла Аомаме.
— Міцний напій, правда?
Аомаме невиразно всміхнулася. Потім раптом посерйознішала.
— Ой, ви знаєте, я пригадала, що хотіла запитати про одну річ.
— Яку?
— Це правда, що останнім часом у поліції змінилася уніформа? І тип пістолета, який вони носять.