— Як я вже казала, я не хочу посилати вас у небезпечне місце. Але, правду кажучи, цього разу іншого вибору нема.
— Я не проти, — відповіла Аомаме. — Не можна допустити, щоб той чоловік і далі жив на цьому світі.
Господиня взяла склянку й легенько потягувала херес. Потім знову хвильку поглядала на рибок.
— Я здавна звикла пити теплуватий херес літнього пообіддя. Пити у спеку холодне мені не до вподоби. Коли випиваю хересу, то лягаю й засинаю. Навіть не помічаю коли. А як прокидаюся, то спека трохи спадає. І тоді гадаю собі: от було б добре коли-небудь так померти. Випити трошки хересу влітку пополудні, непомітно заснути й більше не прокинутися.
Аомаме також узяла склянку й ковтнула хересу. Він їй не дуже подобався, але хотілося чогось випити. На відміну від чаю з льодом, цього разу смак трохи відчувався. Алкоголь сильно обпікав язика.
— Скажіть мені чесно, — сказала господиня, — ви боїтеся смерті?
Відповіді довелося чекати. Аомаме хитнула головою.
— Особливо не боюся. Якщо подивитися на те, як я живу.
На губах старої пані майнула усмішка. Здавалось, вона наче трохи помолоділа. Губи ожили. Можливо, розмова з Аомаме підбадьорила її. Або проявила свою дію невелика порція хересу.
— Однак, напевне, ви були в когось закохані, еге ж?
— Була. Але можливість реально поєднатися з цим чоловіком близька до нуля. А тому в разі смерті мої втрати будуть так само майже нульовими.
Господиня примружила очі.
— Ви вважаєте, що не зможете з ним зійтися. Конкретно з якоїсь причини?
— Особливої причини нема. Крім тієї, що я — це я.
— А зі свого боку ви не хочете якось вплинути на нього?
Аомаме хитнула головою.
— Для мене найголовніше те, що я щиро його прагну.
Стара пані якийсь час здивовано поглядала на Аомаме.
— Ви дуже ясно мислите.
— Мусила так робити, — відповіла Аомаме. І для годиться пригубила склянку з хересом. Без особливої охоти.
На хвилину в кімнаті запанувала тиша. Лілії і далі хилили свої голівки, а рибки плавали у заломленому літньому світлі.
— Можливо, станеться так, що ви опинитеся наодинці з «лідером» секти, — сказала господиня. — Це непросто, й потрібен час. Але врешті-решт я цього доб'юся. І тоді ви зможете зробити те, що завжди робили. Однак цього разу вам доведеться зникнути. Я допоможу зробити вам пластичну операцію. Теперішню роботу, звичайно, кинете й поїдете далеко звідси. Зміните прізвище. Залишите все, що мали досі. Станете іншою людиною. Звісно, за це ви отримаєте добру винагороду. А відповідальність за все інше я візьму на себе. Ви не проти?
— Як я вже казала, мені нічого втрачати. Ні робота, ні прізвище, ні життя в Токіо не мають для мене особливого значення. Я не заперечую, — відповіла Аомаме.
— І обличчя зміниться.
— Стане гарнішим?
— Якщо, звісно, забажаєте, це можна зробити, — серйозно відповіла стара пані. — Змінити обличчя можна за вашим бажанням, але, звичайно, до певної міри.
— При такій нагоді я хотіла б зробити пластичну операцію для збільшення грудей.
Господиня кивнула.
— І це, можливо, непогана ідея. Так би мовити, для обману людей.
— Та це я пожартувала, — сказала Аомаме. І полагідніла на обличчі. — Я не гордовита й обійдуся теперішніми грудьми. Бо їх легко носити й не доведеться купувати нової білизни.
— Я куплю вам те, що вам до вподоби.
— І знову ви жартуєте, — сказала Аомаме.
Господиня усміхнулася.
— Тоді вибачте. Бо ви не звикли жартувати.
— Я не проти пластичної операції, — сказала Аомаме. — Досі я не думала про неї, а тепер не маю підстав заперечувати. Обличчя мені здавна не подобається, та й нема людини, якій би воно особливо припало до душі.
— Тоді ви друзів утратите.
— Та я не знаю людей, яких могла б назвати друзями, — відповіла Аомаме. І раптом згадала про Аюмі. «Якби я, нічого не сказавши, несподівано зникла, то, можливо, Аюмі засмутилася б. Або ж почувалася б зрадженою», — подумала вона. Але ж від самого початку назвати Аюмі подругою не мала підстав. Бо подружитися з жінкою-поліцейським — це надто небезпечна дорога.
— Я мала двох дітей, — сказала стара пані. — Сина й молодшу за нього на три роки дочку. Дочка померла. Як я вже казала, вкоротила собі життя. Дітей у неї не було. Син через різні обставини тривалий час зі мною не знаходив спільної мови. І тепер майже не розмовляє. Маю трьох онуків, але вже давно з ними не зустрічалася. Та якби я померла, то більшість мого майна успадкував би син та його діти. Майже автоматично. Останнім часом, на відміну від минулого, заповіт не має особливої сили. Та поки що в моєму особистому розпорядженні досить багато грошей. Тож якщо ви впораєтеся із поставленим завданням, то я хотіла б заповісти їх вам. Та не зрозумійте мене неправильно: я не збираюся купувати вас за гроші. Просто хочу сказати, що сприймаю вас як власну дочку. Думаю собі: от би мені таку справжню дочку!