Очікуючи дзвінка від Кажана, Усікава зайшов у бібліотеку й докладно вивчив історію та сучасний стан «Братства свідків». Зробив окремі записи, потрібні частини скопіював. Ходити до бібліотеки і проводити розслідування не було для нього обтяжливо. Йому подобалося відчувати, що нагромадив у голові знання. Така звичка завелася в нього в дитинстві.
Скінчивши роботу в бібліотеці, Усікава попрямував до квартири в Дзіюґаока, яку Аомаме орендувала, й ще раз переконався, що квартира порожня. На поштовій скриньці все ще залишалося її прізвище, але ніхто там начебто не мешкав. Усікава навідався також до агента, який займався продажем цієї квартири, й запитав, чи не можна укласти договору про оренду вільної квартири в цьому домі.
— Вільна квартира є, але до початку лютого наступного року в неї не можна вселитися, — відповів ріелтор. — Для теперішніх мешканців договір про оренду залишався чинним до кінця січня наступного року, а орендна плата сплачувалася щомісяця. Усі речі вивезено, подачу електрики, газу й води припинено. Однак договір про оренду квартири діє.
— Виходить, що до кінця січня орендну плату сплачено.
— Саме так, — підтвердив ріелтор. — А що всю орендну плату за договором сплачено, то нас попросили залишити квартиру вільною. Звісно, в такому разі у нас нема підстав заперечувати.
— Дивна історія, правда? Ніхто не мешкає, а гроші за квартиру сплачено.
— І мене це трохи занепокоїло. Тож я попросив домовласника в його присутності оглянути квартиру. Бо страшно уявити собі, що було б, якби у стінній шафі валявся труп, що перетворився на мумію! Але нічого не знайшлося. Квартира була чисто заметена. Тільки порожня. Не знаю, яка в цьому причина. Ясна річ, Аомаме вже не мешкала в цій квартирі, але вони чомусь хотіли вдати, начебто вона все ще орендує її під своїм прізвищем. А тому сплатили відразу за чотири місяці. Вони обережні й небідні.
Якраз через десять днів, після обіду, Кажан подзвонив в офіс Усікави у кварталі Кодзіматі.
— Усікава-сан, — сказав хрипкий голос. Як завжди, на тлі тиші.
— Усікава слухає.
— Можна з вами поговорити?
Усікава відповів, що можна.
— Охорона «Братства свідків» сувора. Як я і сподівався. Але інформацію про Аомаме, на щастя, вдалося дістати.
— А ракета вас не переслідувала?
— Цього разу її не було видно.
— От і добре.
— Усікава-сан, — сказав Кажан і кілька разів відкашлявся. — Вибачте, а ви не могли загасити сигарету?
— Сигарету? — Усікава глянув на сигарету «Seven Stars», затиснуту між пальцями. Її дим повільно здіймався до стелі. — Так, я справді курю, але як ви зрозуміли це по телефону?
— Звичайно, дим сюди не доходить. Але я задихаюся, щойно почую у слухавці, як ви дихаєте. Бо така в мене крайня схильність до алергії.
— Зрозуміло. Я досі цього не помітив. Вибачте.
Кажан кілька разів кашлянув.
— Усікава-сан, ви в цьому не винні. Природно, що не помітили.
Усікава роздушив сигарету в попільничці, зверху полив чаєм, якого збирався пити. Встав і широко відчинив вікно.
— Сигарету загасив і відчинив вікно, щоб провітрити кімнату. Щоправда, й повітря надворі не можна назвати чистим.
— Вибачте.
Цілковита тиша тривала секунд десять.
— Отже, ви змогли роздобути інформацію про «Братство свідків»? — запитав Усікава.
— Ага. До того ж великий обсяг. У всякому разі, відповідного матеріалу чимало, бо родина Аомаме багато років належить до палких членів «Братства свідків». Потрібну й непотрібну інформацію розділити?
Усікава погодився — мовляв, навіть бажано.
— Із спортивним клубом особливих проблем не було. Вистачило відчинити двері, зайти всередину, зробити свою справу, вийти й зачинити за собою двері. От і все. Часу було обмаль, а тому всього матеріалу прихоплено чимало. У всякому разі, передам усе разом. Як завжди, взамін за оплату.
Усікава записав суму, яку назвав Кажан. На двадцять відсотків більшу від попередньої оцінки. Довелось погодитися.
— Цього разу я не хочу користуватися поштою, а тому завтра в цей час до вас навідається безпосередньо кур'єр. Приготуйте, будь ласка, готівку. Як завжди, розписки не дамо.