«Панові Аронаксу, професорові Паризького музею. Готель «П’яте авеню», Нью-Йорк.
Якщо Ви бажаєте приєднатися до експедиції на «Авраамі Лінкольні», то урядові Сполучених Штатів буде приємно знати, що Франція у Вашій особі бере участь у цій справі. Капітан Фарагут надасть у Ваше розпорядження окрему каюту.
Щиро відданий Вам
РОЗДІЛ ІІІ
«Як буде завгодно панові»
За три секунди до одержання листа Д.-Б. Гобсона я стільки ж думав про переслідування нарвала, скільки про спробу прорватися через Північно-Західний прохід[18]. Через три секунди після прочитання листа шановного секретаря морського відомства я зрозумів нарешті, що моє справжнє покликання, єдина мета мого життя полягали в полюванні на це непокояче чудовисько і в тому, щоб звільнити від нього світ.
Тимчасом я щойно прибув з важкої подорожі втомлений і жадав відпочинку, Я мріяв лише повернутися на батьківщину, до своїх друзів, у свою маленьку квартирку поблизу Ботанічного саду, до своїх дорогих і безцінних колекцій! Але ніщо не могло мене утримати. Я забув усе: втому, друзів, колекції — і прийняв без усяких роздумів пропозицію американського уряду,
«До того ж, — думав я, — всі дороги ведуть в Європу, і нарвал буде такий люб’язний, що приведе мене до берегів Франції! Ця гідна тварина дозволить упіймати себе в європейських морях, — для моєї особисто втіхи, — і я привезу тоді принаймні півметровий уламок його кістяної алебарди в Музей природничої історії».
Але поки що доводилося шукати цього нарвала в північній частині Тихого океану, і це означало, що для повернення у Францію мені треба було об’їхати навколо всього світу.
— Конселю! — крикнув я нетерпляче.
Консель був моїм слугою. Відданий хлопець супроводжував мене в усіх моїх подорожах; я полюбив цього славного фламандця, і він платив мені тим же. Це була істота флегматична від природи, добра за характером і старанна за звичкою; він спокійно зустрічав усі житейські несподіванки, був майстром на всі руки, здатний до всякої роботи і, всупереч своєму імені[19], ніколи не давав порад, навіть коли у нього їх просили.
Потершись серед учених нашого маленького товариства в Ботанічному саду, Консель сам дечого навчився і перетворився на спеціаліста в галузі природничо-наукової класифікації, який з швидкістю акробата пробігав усю драбину відділів, груп, класів, підкласів, порядків, родин, родів, видів і різновидностей. Але вся його наука на цьому Й кінчалася. Класифікувати — в цьому було його життя, більшого він не знав. Дуже розуміючись на теорії класифікації, але будучи слабким у практиці, він, я думаю, не міг би відрізнити кашалота від кита. І все ж, який славний і чесний хлопець!
Протягом десяти років Консель супроводжував мене скрізь, куди тягла мене наука. Ніколи не чув я від нього жодної скарги на тривалість подорожі чи на втому від неї. Ніколи не відмовлявся він од поїздки в яку-небудь країну, Китай або Конго, хоч як далеко це було б. Він вирушав у будь-яке місце, ні про що не розпитуючи більше. До того ж він мав чудове здоров’я, при якому не страшні ніякі хвороби.
Йому було тридцять років, і його вік відносився до віку його пана, як п’ятнадцять до двадцяти. Хай вибачають мені, що я повідомляю таким способом про свої сорок років.
Консель мав одну тільки ваду. Відчайдушний формаліст, він говорив зі мною завжди в третій особі, так що це часто дратувало мене.
— Конселю! — знову покликав я, починаючи водночас гарячково готуватися до від’їзду.
Звичайно, я був упевнений у цьому відданому мені хлопцеві. Як правило, я ніколи не запитував його, згодний він чи ні супроводжувати мене під час моїх подорожей. Але цього разу йшлося про експедицію, яка могла тривати невизначений час, про рисковану справу, про переслідування тварини, що здатна потопити фрегат, як горіхову шкаралупу! Тут було над чим замислитися навіть найхолоднокровнішій людині в світі. Що ж скаже Консель?
— Конселю! — покликав я втретє.
Консель з’явився.
— Пан кликав мене?
— Так, люб’язний. Збирай мене і збирайся сам. За дві години ми їдемо.
— Як буде завгодно панові, — спокійно відповів Консель.
— Не можна втрачати й хвилини. Складай у чемодан усі мої дорожні речі, одяг, сорочки, шкарпетки, не рахуючи, — тільки якнайбільше, і поспішай!