— Згоден, — промовив я і додав: — він такий же небезпечний, як електричний скат.
— А якщо у нього ще й органи електричні, то це найстрашніша тварина, яку коли-небудь бачив світ! — відповів капітан Фераґут. — Саме тому я обрав таку обережну, вичікувальну тактику.
Тієї ночі всі були на ногах, про сон взагалі не йшлося. «Авраам Лінкольн» виявився неспроможним змагатися з морською твариною у прудкості, тож збавив швидкість і йшов поволі. Нарвал, неначе підігруючи фрегату, ліниво погойдувався на хвилях і не виявляв бажання покидати поле бою. Близько півночі він все ж зник, точніше кажучи, погас, немов гігантський світлячок. Невже поринув у океанські глибини? Навіть не знаю, що краще: чи щоб він повернувся, чи щоб ми його більше ніколи не побачили. Приблизно о першій годині ночі раптом неподалік фрегата почувся оглушливий свист. Здалося, ніби з глибини десь поблизу вирвався потужний фонтан.
Коли це сталося, капітан Фераґут і Нед Ленд стояли на юті й напружено вдивлялися у нічну пітьму.
— Ви, Неде, часто чули, як кити викидають у повітря воду?
— Так, капітане! Але ще жодного разу я не зустрічав кита, за якого б мені дали премію у дві тисячі доларів, та не за пійманого, а лише за те, що я його побачив!
— Це справді дивина. Ви заслужили премію, Неде! Скажіть, коли кит викидає воду з ніздрів, це супроводжується таким самим свистом?
— Точнісінько таким самим! Тільки цього разу гучніше. Безсумнівно, що це китоподібне, яке водиться в тутешніх водах. З вашого дозволу, капітане, — сказав гарпунер, потираючи руки, — завтра вранці я привітаюся з ним по-своєму.
— Тільки якщо воно виявить бажання вітатися з вами, — з нотками сумніву в голосі відповів капітан Фераґут.
— Коли я підберуся до нього на відстань чотирикратної довжини гарпуна, йому доведеться бути ввічливим!
— А для цього необхідно, щоб я дав вам вельбот?[17] — уточнив капітан.
— Ну звісно!
— Але ж доведеться ризикувати життям веслярів.
— І моїм! — нагадав гарпунер.
Близько другої години ночі, під вітром, за п'ять миль від «Авраама Лінкольна» знову з'явилася світлова пляма. Попри значну відстань, шум вітру і моря, все одно було чути могутній сплеск води і астматичне дихання тварини. Коли цей гігант моря спливав на поверхню і переводив дихання, здавалося, що повітря, неначе в циліндрах машини з силою у дві тисячі кінських сил, вривалося в його могутні легені.
«Оце так кит! — подумав я. — Він може помірятися силою з цілим кавалерійським полком!»
До самого світанку ми були насторожі і готувалися до бою. На борти судна винесли китоловні сіті. Головний помічник капітана наказав підготувати гарпунні гармати, які викидають гарпун на відстань милі, й тримати напоготові рушниці, заряджені розривними кулями, які б'ють наповал навіть наймасивніших тварин. Нед Ленд обмежився лише тим, що як слід нагострив вістря свого гарпуна — ця зброя в його руках ставала смертоносною.
О шостій годині, з першими променями вранішньої зорі, електричне світіння нарвала потьмяніло. О сьомій годині майже цілком розвиднилося, але густий ранішній туман заслав небокрай настільки, що навіть через найкращі підзорні труби було неможливо щось розгледіти. Уявіть собі наше розчарування й лють! Довелося чекати, доки туман розсіється.
Я заліз на бізань-щоглу. Декілька офіцерів подерлися на марси.[18]
Лише о восьмій годині у нас з'явилася надія: густі клуби туману попливли над хвилями і почали поволі здійматися. Лінія обрію розширилася.
Несподівано, як і першого разу, почувся голос Неда Ленда.
— О! Дивіться! Наш друг нікуди не подівся, він за кормою, з лівого борту! — кричав гарпунер.
Там, за півтори милі від фрегата, виднілося довге темне тіло, воно приблизно на метр виступало над поверхнею води. Ударами свого могутнього хвоста нарвал здіймав пінисті хвилі. Я вперше бачив, щоб хвостовий плавець з такою силою розбурхував води навколо себе! Коли тварина рухалася, від неї колами розходився сліпучо білий слід.
Фрегат поволі наблизився до тварини. Я став уважно розглядати її. Одразу стало зрозуміло, що офіцери з «Шанона» і «Гельвеції» дещо перебільшили її розміри. Мабуть, у них просто не було можливості милуватися цим експонатом з такої близької відстані, як оце зараз роблю я. Довжина нарвала не перевищувала двохсот п'ятдесяти футів. Товщину його визначити було складніше, та все ж мені здалося, що тварина відзначається напрочуд пропорційною комплекцією.
Тварина не була байдужа до своїх глядачів, вона вирішила влаштувати показовий виступ. Спершу хвицання хвостом, а потім — водне шоу: зі своїх носових ходів вона випустила два водяних стовпи, які розсипалися срібними бризками на висоті щонайменше сорока метрів! Тепер я вже міг дещо сказати про систему дихання цієї тварини. Отже, на той час мій висновок зводився до того, що тварина належить до підтипу хребетних, класу ссавців, ряду китоподібних, родини… На цьому все. Детальніше класифікувати її я ще не міг. До ряду китоподібних належать кити, кашалоти і дельфіни; до останніх зачисляють і нарвалів. Кожна родина поділяється на роди, роди — на види… Ну не міг я ще тоді визначити, до якого роду і виду належить ця тварина, але твердо вірив, що заповню прогалини у цій класифікації за допомогою небес, Неда Ленда і капітана Фераґута.
18
Марс — майданчик на щоглі вітрильного корабля, з якого стежать за горизонтом та управляють вітрилами.