— Наздоганяємо! Наздоганяємо!
Та щоразу, коли він заносив над головою руку з гарпуном, тварина втікала, розвиваючи швидкість не нижчу тридцяти миль за годину! Тварюка доконала нас остаточно, описавши велике коло довкола фрегата, який саме мчав зі своєю максимальною швидкістю. Крик люті вирвався у кожного з нас.
Ось уже й полуднева пора, а відстань, яка відділяла нас від тварини, залишилася такою ж, як о восьмій ранку. Треба було щось міняти.
Капітан Фераґут зважився нарешті на кардинальніші засоби боротьби.
— Погралися — і досить! — вигукнув він. — То ти, тварюко, втікаєш від «Авраама Лінкольна»! Хотів би я бачити, як ти втікатимеш від конічних бомб! Боцмане! Приставляй людей до носової гармати!
Наказ було виконано негайно: зброю на баку зарядили і націлили. Прогримів постріл, але снаряд не поцілив.
— Поміняти навідника! — наказав капітан Фераґут. — П'ятсот доларів тому, хто відправить цього диявола назад у пекло.
Літній гармаш з довгою сивою бородою (у мене в пам'яті закарбувався його спокійний погляд і безсторонній вираз обличчя) підійшов до зброї, ретельно навів і повільно прицілився.
Постріл ще не відгримів, як залунало багатоголосне «Ура!».
Снаряд влучив у ціль… Та що це? Сковзнувши по спині тварини, ядро відлетіло десь на дві милі, і впало у воду.
— От чортівня! — крикнув розлючений старий. — Ця тварюка ще й броньована! Шестидюймове залізо, ручаюся!
— Прокляття! — вигукнув капітан Фераґут. Полювання тривало. Капітан, нахилившись до мене, посвятив мене у свої плани:
— Я полюватиму на цього звіра, доки фрегат не злетить у повітря!
— Схвалюю ваше рішення! — палко підтримав я його. Спершу ми сподівалися, що тварина стомиться від змагання з паровою машиною. Та де там! Минали години, а вона не виявляла жодних ознак утоми.
Але й «Авраам Лінкольн» заслуговував на похвалу: наш фрегат ганявся за звіром дуже старанно. За скромними підрахунками, того дня він пройшов не менше п'ятисот кілометрів! Але цей день скінчився, ніч огорнула розбурханий океан.
Згадуючи минулий день погоні, я вирішив, що наша експедиція закінчена і що ми більше ніколи не побачимо фантастичну тварину. Так думав багато хто з екіпажу «Авраама Лінкольна». Та ми помилялися.
О десятій годині п'ятдесят хвилин за три милі під вітром від фрегата знову спалахнуло електричне світло. Тварина лежала нерухомо. Можливо, нарвал спав, погойдуючись на хвилях, і набирався сил після виснажливого дня. Капітан Фераґут вирішив скористатися сприятливим моментом. Він наказав пустити фрегат повільним ходом, щоб не розбудити противника. Не дивина зустріти у відкритому океані сплячого кита. Канадець знову зайняв свій пост на бугшприті.
Фрегат безшумно наблизився до тварини на відстань двох кабельтових. Судно зупинили, і тепер «Авраам Лінкольн» ішов за інерцією. На борту запанувала тиша, всі затамували подих. Ми були всього за сотню футів від світлої плями. Сила світіння зросла настільки, що сліпила очі.
Я стояв, обіпершись на борт, і бачив, як унизу, на бугшприті Нед Ленд готувався до нападу. Він мав загрозливий і рішучий вигляд. Лише двадцять футів відділяло його від тварини.
В одну мить Нед Ленд здійняв руку, широко замахнувся, і гарпун зблиснув у повітрі. Почувся брязкіт, як від сильного удару по металевому предмету.
Електричне світіння згасло миттєво, і два гігантських водяних стовпи впали на палубу фрегата, збиваючи з ніг людей, ламаючи фальшборт.[22]
Почувся оглушливий тріскіт, і я, не встигнувши схопитися за поручні, вилетів за борт і шубовснув у чорний водяний вир.
Розділ сьомий
Новий вид кита
Несподівано опинившись у холодній воді, я був ошелешений, але, на щастя, свідомості не втратив.
Мене одразу ж затягло на глибину близько двадцяти футів. Плаваю я добре, проте не настільки, щоб змагатися з плавцями-професіоналами, якими запам'яталися своїм шанувальникам Байрон і Едгар По. Одне слово, я не розгубився і, зробивши два сильні махи руками, виплив на поверхню океану.
Я почав шукати очима фрегат. Думки про порятунок змінювали одна одну: чи помітили на борту, що я впав? чи здогадався капітан Фераґут наказати спустити шлюпку, щоб знайти мене, чи є у мене шанси бути врятованим?
Я був сам у пітьмі. Я ледве розрізняв удалині якусь темну велику пляму, яка, судячи з вогнів, що поволі згасали, віддалялася на схід. Це був фрегат (а що ще?). «Мені кінець», — подумав я.
22
Фальшборт — бортова огорожа палуби на судні, а також легка обшивка борту вище верхньої палуби.