Неда Ленда довго вмовляти не довелося. Він переповів мою розповідь досконалою англійською. Взагалі він лише передав зміст сказаного мною, але зовсім в іншій формі. Канадець, перебуваючи під владою власного запального темпераменту, говорив дуже натхненно. Він різкими фразами протестував проти нашого арешту, який він назвав порушенням прав і свобод людини. Він емоційно запитував, за яким таким правом нас тримають на цьому поплавку, погрожував судом тим, хто позбавив нас волі, хвилювався, розмахував руками і під кінець виразним жестом спробував пояснити, що ми помираємо з голоду.
Звісно, нам було необхідно поїсти, але через хвилювання та небезпеку, ми якось не думали про це.
Гарпунер був надзвичайно здивований з того, що і його версія наших пригод не справила враження на незнайомців. Наші відвідувачі ніяк не зреагували і на це емоційне виголошення прав і свобод людини. Мабуть тому, що вони знову не зрозуміли жодного слова. Мова Фарадея, як і мова Арго, була для них китайською грамотою.
Я був пригнічений невдачею. Використавши всі шанси порозумітися людською мовою, я не знав, що робити далі. І тут обізвався Консель:
— З дозволу пана професора я спробую пояснити їм усе німецькою.
— А ти говориш німецькою? — здивувався я.
— Як кожен фламандець, дозволю собі зауважити, пане професоре, — з гідністю відповів мій скромний слуга.
— Оце мені до вподоби! Спробуй щастя і ти, друже!
Отримавши моє благословення на добре діло, Консель поважно розповів нашу історію, вже втретє. Він так старався, добирав вишукані звороти, дбав про чистоту вимови, та все марно. Німецька теж була для незнайомців порожнім звуком.
І тут я згадав, що колись латинь претендувала на роль мови міжнародного порозуміння. Я постарався витягнути з пам'яті свої знання з мертвої тепер латині, які набув у юні роки. Цицерон заткнув би собі вуха, аби не чути, як я калічу мову, і виставив би мене за двері аудиторії, але я довів розповідь до кінця. Та й це не дало ніякого результату.
Наші відвідувачі переглянулися, перекинулися лише їм зрозумілими словами і пішли геть, не обнадіявши нас жодним підбадьорливим жестом, який був би зрозумілим кожній людині з будь-якої точки земної кулі! Двері за ними зачинилися.
— Як підло! — вигукнув Нед Ленд, не стримавшись вже, певно, удвадцяте. — Як це розуміти: ми до них і французькою, і англійською, і німецькою, ба навіть латиною, а вони, паскуди, бодай кивнули б із ввічливості!
— Візьміть себе в руки, Неде, — різко сказав я розлюченому канадцю. — Криком справі не зарадиш.
— Але ж, пане професоре, — продовжував лютувати наш дратівливий компаньйон, — з їхньої ласки нам залишається хіба пухнути від голоду в цій клітці!
— Е! — багатозначно протягнув Консель. — Ми ще довго зможемо протриматися. До того ж ми переконалися, що нас принаймні не з'їдять. Вони не виглядають голодними і агресивними.
— Правильно, Конселю, ти молодчина! Не варто впадати у відчай. Могло б бути і гірше. Мені здається, що ще зарано робити якісь висновки про капітана і про екіпаж цього судна.
— Я вже зрозумів, хто вони, — продовжував обурюватися Нед Ленд, — паскуди, ось хто!
— Друже Неде, — сказав я, — знаєте, може вони родом з якоїсь країни, що якимсь чином досі не позначена на географічній мапі. Дивно, що люди, які виглядають цілком цивілізовано, не розуміють таких поширених у світі мов, як французька, англійська та німецька. Але це свідчить лише про те, що вони не французи, не англійці і не німці, більше ні про що. Та все ж мені здається, що вони мешканці низьких широт, вони схожі на людей з півдня. Але чи можуть вони бути іспанцями, турками, арабами чи індусами? Ні, бо перелічені національності мають чітко виражений типаж, а ці його не мають. А стосовно мови, то це взагалі казус якийсь. Я вважаю себе непоганим мовознавцем, проте й гадки не маю, де на земній кулі можуть балакати так, як ці двоє.
— Дуже прикро, що серед нас немає поліглотів, погано не знати всіх мов, — серйозно зауважив Консель. — Доцільно було б запровадити єдину мову світу.
— Це також не допомогло б! — заперечив Нед Ленд. — Невже не зрозуміло, що мова цих підводників штучна, вигадана ними самими з єдиною метою, аби довести до сказу порядну людину, яка лише хоче їсти! У будь-якій країні світу зрозуміють, що потрібно людині, коли вона відкриває рот, клацає зубами, чавкає і плямкає! Це така міжнародна міміка, яка означає: «Я голодний! Нагодуйте мене». До чого тут мова? Це ясно і у Квебеку, і в Паумоті, і в Парижі, навіть антиподи зрозуміли б. А ці… навіть не знаю, як їх назвати!