— Та вже ж! — відповідав спокійно Консель. — Я думаю, що будуть глузувати з папа професора. Не знаю, чи казати...
— Говори, Конселю.
— ...і пан професор заслужив ці глузи.
— Ради Бога!
— Коли маєш честь бути ученим, як пан професор, ие слід пускатися...
Консель не закінчив своєї люб’язності. Глибоку тишу порушив голосний вигук. Це був голос Неда Леида.
Нед Ленд кричав:
-- Ого-го! А паша-бо штука під вітром, перед самим пашим иосом!
Глава шоста ПІД УСІМА ПАРАМИ
Весь екіпаж кинувся до гарпунера: капітан, офіцери, матроси, юнги, навіть доеханіки, що полишили свої машини, навіть кочегат рн, що залишили свої топки. Був відданий наказ зупинити судно, і фрегат ішов лише в силу інерції.
Ніч була темна; і я здивувався, як міг канадець, при усій своїй пильності, що-пебудь побачити в такому мороці. Серце в .мене калатало так, що готове було розірватися.
Але Нед Ленд пе помилився. І невдовзі ми усі побачили предмет, па який вій указував.
У двох кабельтових від «Авраама Лінкольна», за штирбортом, море, здавалося, б^ло освітлене зсередини. Це пе було звичайним явищем світіння моря. Чудовисько, спливши в поверхневі ВОДІЙ шари, відпочивало в декількох туазах21 від поверхні океану, і від нього струмувало це яскраве, незбагненної сили світло, про яке згадували у своїх повідомленнях багато капітанів. Якою ж надзвичайною потужністю мали володіти світні органи живого організму, що випромінювали таке чудове сяйво! Світний предмет мав контури величезного, подовженої форми, овалу, у центрі якого, як у фокусі, світло було особливо яскраве, у міру ж наближення до країв слабшало.
— Так це просто скупчення фосфоресціюючих організмів! — вигукнув один з офіцерів.
— Ви помиляєтеся, шановний, — заперечив я рішуче. — Ніколи фолади або сальпи ие виділяють таку яскраву світну речовину. Це світло електричного походження... Утім, погляпьте-но туди! Світло переміщається! То наближається, то віддаляється. Тепер воно прямує до нас!
На палубі піднявся лемент.
— Струнко! — скомандував капітан Фарагут. — Кермо під вітер! Задній хід!
Усі кинулися по своїх місцях: хто до керма, хто в машинне відділення. І «Авраам Лінкольн», розгорнувшись на бакборт, описав півколо.
— Право руля! Хід уперед! — командував капітан Фарагут.
Фрегат набрав великого ходу і став віддалятися від світної
точки.
Я помилився. Фрегат тільки мав намір віддалитися, але надприродна тварина погналася за ним зі швидкістю, що перевищувала швидкість його ходу.
Ми затаїли подих. Швидше, навіть пе страх, а подив прикував нас до місця. Тварина гналася за нами, ніби граючись. Вона зробила коло довкруж судна, що йшло зі швидкістю чотирнадцяти вузлів, обдавши його каскадом електричних променів, немов світним пилом, і миттєво виявилася иа відстані двох або трьох миль від нас, залишивши за собою в морі фосфоресціюючий слід, що нагадував клуби диму, який викидає локомотив кур’єрського потяга.
І раптом з-за темної лінії обрію, куди воно відступило, щоб узяти розбіг, чудовисько ринулося па «Авраама Лінкольна» із страхітливою швидкістю і, круто обірвавши свій біг у двадцяти футах від борту, згасло. Ні, воно не пішло під воду, інакше яскравість . його світіння зменшувалася б поступово, — воно згасло відразу, немов джерело цього світлового потоку миттєво вичерпалося. І відразу ж з’явилося по інший бік судна; чи то обійшовши його, чи то прослизнувши під його корпусом. Щосекунди могло відбутися фатальне зіткнення.
Маневри фрегата мене дивували. Корабель рятувався втечею, а не вступав у бій. Фрегату належало переслідувати морське чудовисько, а тут чудовисько переслідувало фрегат! Я звернув па це увагу капітана Фарагута. У цю хвилину на його завжди врівноваженому обличчі було помітно неабиякий подив.
— Пане Аронаксе, — сказав він у відповідь, — я не зиаю, з яким грізним звіром маю справу, і не хочу ризикувати своїм фрегатом у нічній пітьмі. І як накажете атакувати невідому тварину? Як від неї захищатися? Почекаємо світанку, тоді ролі переміняться.
— Отже, ви сумніваєтеся вже в природі цього явища, капітане?
— Бачите, пане, цілком імовірно, що це гігантський нарвал, притому електричний нарвал!
— Мабуть, — сказав я, — він так само небезпечний, як електричний скат.
— Ну, а якщо в цього звіра ще й електричні органи, то це воістину найстрашніша тварина, коли-небудь створена рукою творця! — відповів капітан. — Тому, пане, я хочу вжити всіх запобіжних заходів.
Екіпаж фрегата був на ногах усю ніч. Ніхто пе склепив очей. «Авраам Лінкольн», не в змозі змагатися у швидкості з морською твариною, стримав хід і йшов під малими парами. Нарвал, ніби копіюючи його дії, ліниво погойдувався иа хвилях і, здавалося, не виявляв бажання залишати бойовище.