Залишалася можливість порозумітися з ними по-англійсько-му. Може, вони говорять мовою, що стала майже загальновживаною? Я швидко читав і по-англійському і по-німецькому, але вільно говорити не міг. А тут потрібна була насамперед чіткість викладу.
— Ну, тепер ваша черга, — сказав я гарпунеру. — Ану, містере Ленд, не вдарте лицем у грязь і почніть переговори, як личить англосаксу, найчистішою англійською мовою! Хтозпа, може вам поталанить більше, ніж мені.
Нед не змусив себе просити і повторив англійською мою розповідь. Вірніше, він передав сутність, але зовсім в іншій формі. Канадець, під виливом свого темпераменту, говорив із великою наснагою. Вій у різких виразах протестував проти нашого ув’язнення, здійсненого із явним порушенням прав людини! Запитував, у силу якого закону пас тримають иа цьому поплавку, посилався на habeas corpus \ погрожував судовим переслідуванням, тих, хто позбавив нас волі, скаженів, розмахував руками, кричав і зрештою виразним жестом дав зрозуміти, що ми вмираємо з голоду.
Це була суща правда, але ми про це майже забули.
На превеликий подив, гарпунер, очевидно, досягнув ие більше за мене. Наші відвідувачі і бровою не повели. Мова Фарадея, як і мова Араго, була для них незрозуміла.
Збентежений невдачею, вичерпавши усі філологічні ресурси, я не знав, як нам бути далі. Але тут Консель сказав:
— Якщо пап професор дозволить, я поговорю з ними по-німець-кому.
— Як, ти говориш німецькою мовою? — вигукнув я.
— Як усякий фламандець, з дозволу пана професора.
— Оце мені подобається! Давай, друзяко!
І Консель статечно розповів утретє всі перипетії нашої історії. Але, незважаючи па вишуканість зворотів і прекрасну вимову оповідача, німецька мова також ие мала успіху.
Нарешті, доведений до краю, я спробував відновити в пам’яті свої юнацькі знання і пустився викладати наші поневіряння латиною. Цицероп затулив би собі вуха і виставив би мене за двері, але все-таки я довів розповідь до кінця. Результат був такий же 'жалюгідний.
Остання спроба теж ие мала успіху. Незнайомці обмінялися кількома словами якоюсь незбагненною мовою і пішли, не подавши нам надії яким-небудь підбадьорливим знаком, зрозумілим у всіх країнах світу! Двері за ними зачинилися.
— Яка ницість! — заволав Нед Ленд, розлютувавшись уже, папевПе, удвадцяте. — Як! З ними говорять і по-фраицузьки,
і по-апглійеьки, і по-пімеЦьки, і латиною, а ці пройди хоч би з увічливості словом обмовилися!
— Заспокойтеся, Нед, — сказав я розгарячілому гарпунеру. — Лементом справі не допоможеш.
— Але ви самі поміркуйте, паие професоре, — заперечив паш дратівливий компаньйон, — не здихати ж нам із голоду в цій залізній клітці!
— Ба! — зауважив філософськи Консель. — Ми ще в змозі протриматися чимало часу!
— Друзі мої, — сказав я, — не треба впадати у відчай. Ми були ще в гіршому стані. Не поспішайте, будь ласка, складати думку щодо командира й екіпажу цього судна.
— Моя думка вже склалася, — відповів Нед Леид. — Страшенні негідники...
— Ну! А з якої країни?
— Із країни негідників!
— Любий Неде, — сказав я, — країна ця ще иедосить чітко позначена на географічній карті, і, зізнаюся, важко визначити, якої національності наші незнайомці. Що вони не англійці, ие французи, не німці — можна сказати з певністю. А все-таки мені здається, що командир і його помічник народилися під низькими широтами. У них зовнішність жителів півдня. Але хто вони? Іспанці, турки, араби чи індуси? Зовнішність їх пе настільки типова, щоб судити про їхню національну приналежність. Що стосується мови, походження її абсолютно иез’ясоваие.
— Велика прикрість — ие знати всіх мов! — зауважив Консоль. — А ще простіше було б ввести одну загальну мову!
— І це б пе допомогло! — заперечив Нед Ленд. — Невже ви ие бачите, що в цих людей мова власного винаходу, вигадана, щоб викликати.сказ у порядної людини, яка хоче жерти! В усіх країнах світу зрозуміють, що треба людині, коли вона відкриває рот, клацає.зубами, плямкає! Щодо цього мова одна як у Квебеку, так’
і в Паумоту, як у Парижі, так і скрізь: «Я голодний! Дайте мені поїсти!»
— Е-е! — сказав Консель. — Бувають такі нетямущі натури...
Не устиг він сказати останнє слово, як двері розчинилися.
Увійшов стюард28. Він приніс нам одяг, куртки і морські штани, пошиті з якоїсь дивовижної тканини. Я швидко вдягся. Мої супутники зробили те саме.
28
Початкові слова закону про недоторканність особи, прийнятого англійським парламентом у 1679 році.