Тим часом стюард, — німий, а може, і глухий, — накрив на стіл і поставив три прибори.
— Справа набуває серйозного характеру, — сказав Консель. — Початок підбадьорливий!
— Ти ба! — вигукнув вороже настроєний гарпунер. — На кий біс нам їхні страви! Черепашача печінка, філе акули, біфштекс із морського собаки!
— А от побачимо! — сказав Консель.
Страви, прикриті срібними ковпаками, були акуратно розставлені па столі, застеленому скатертиною. Ми сіли за стіл. їй-богу, ми мали справу з людьми цивілізованими, і, якби не електричне освітлення, можна було б уявити, що ми сидимо десь у ресторані готелю Адельфи в Ліверпулі або в Грапд-Отелі в Парижі. Треба сказати, що до столу ие подали пі хліба, ні вина. Вода була свіжа
і прозора, але все-таки це була вода, — що було пе до смаку Неду Ленду. З-поміж поданих нам страв я відзначив кілька знайомих мені рибних страв, чудово приготовлених; але перед деякими стравами я став у тупик. Я ие міг навіть визначити, якого вони походження — рослинного чи тваринного. Що ж до сервіровки столу, на усьому лежав відбиток вишуканості і топкого смаку. На столових приборах, ложках, виделках, ножах, тарілках, був вигравіюва-ний ініціал у півколі иапису-девізу. От точне факсиміле:
Рухливий у рухливому середовищі! Девіз, що дивовижно підходив до цього підводного судна за умови, що прийменник іп у перекладі читати як у, а не на. Буква N була, мабуть, ініціалом таємничої особи, що панувала в глибинах морів!
Нед і Консель не вдавалися в подібні міркування. Вони накинулися на їжу, і я поспішив зробити так само. Тепер я був спокійний за нашу долю, і мені здавалося очевидним, що наші хазяї не дадуть нам умерти від виснаження.
Однак усе иа світі має кінець, усе минає, навіть голод людей, котрі не їли цілих п’ятнадцять годин! Наївшись, ми відчули, що нас нездоланно хилить у соп. Реакція цілком природна після боротьби зі смертю в ту піч, якій, здавалося, кіпця пе буде.
— Ох, їй-бо, я охоче задрімав би, — сказав Консель.
— А я вже сплю, — відповів Нед Ленд.
І обоє моїх супутників розляглися на циновках, розстелених на підлозі кабіни, і миттєво заснули.
Але для мене не так просто було віддатися владній потребі сну. Тисячі думок непокоїли мозок, тисячі нез’ясованих питань уставали переді мною, тисячі образів не давали мені склепити очей! Де ми? Яка невгамовна сила захопила нас? Я відчував, — вірніше, мені здавалося, що відчуваю, — буцімто судно занурюється в самісіньку глибінь моря. Мене мучили кошмари. З таємничих морських безодень виникали цілі сопмища невідомих тварин, здавалося, споріднених з цим підводним кораблем, таким же життєдіяльним, рухливим, грізним, як вони!.. Потроху збудження вляглося, примари розтанули в тумані дрімоти, і я. тут же поринув у важкий соп.
Глава дев’ята НЕД ЛЕНД ЛЮТУЄ
Не знаю, чи довго ми спали; може й довго, оскільки я почувався цілком відпочилим. Прокинувся я раніше од усіх. Мої супутники мирно спочивали, розлігшись у кутку.
Голова у мене була свіжа, думки ясні. Підвівшись зі свого досить твердого ложа, я знову став уважно досліджувати наш каземат'.
Ніяких метаморфоз отут не відбулося. Темниця залишалася темницею, а бранці бранцями! Тільки прибрані були прибори зі столу. Ніщо не свідчило про. швидку зміну нашого становища; і в тривозі я запитував себе: невже ми приречені, бозпа який час жити в цій клітці?
Невеселе майбуття вимальовувалося ще в більш похмурих барвах, бо мені раптом забракло повітря. Я відчув якесь стиснення у грудях, хоча вчорашні кошмари більше не повторювалися. Дихання ставало усе більш утрудненим. Від задухи я буквально задихався. Хоча паша камера була досить простора, ми, очевидно, поглинули велику частину кисню, що утримується в повітрі. Відомо, що людина витрачає за годину таку кількість кисню, яка міститься в ста літрах повітря. Тому повітря, насичене майже такою ж кількістю видихуваного вуглекислого газу, стає непридатним для дихання.
Коротше кажучи, необхідно було освіжити атмосферу в нашій камері і, само собою, у всьому підводному кораблі.
Але тут у мене, виникло запитання. Що робить у такому випад-ку командир підводного судна? Чи не одержує він кисень хімічним способом: шляхом прожарювання бертолетової солі з одночасним поглинанням вуглекислого газу повітря хлористим калієм? Адже запаси хімічних речовин вичерпуються, їх доводиться поновлювати і, отже, підтримувати стосунки з Землею? Можливо, він задовольняється стисненим повітрям, що нагнітається в спеціальні резервуари, котре витрачається в міру потреби? Усе може бути! Чи не діє він простішим, економічнішим, а отже, і більш доступним способом? Чи пе піднімається він на поверхню океану подібно до кита, щоб подихати свіжим повітрям?