Промінь з неба!
Та хіба то небо? Сонце не сходить на ньому довгі місяці! Та для мене і цей єдиний промінь був ніби зоря! Я не йшов, а мчав, не відчуваючи більше смороду навколо, а тільки бачачи перед собою світло. Чим ближче до нього, тим дужче вчувався і гул водоспаду.
Раптом я змушений був зупинитися, бо побачив, що стою на дні прірви. А вгорі надо мною, на висоті, від якої йшла обертом голова, був той самий отвір, крізь який струміло надземне світло і виднівся клапоть синього неба, а на небі всміхався повний місяць. Місячне сяйво освітлювало прірву.
Але це був не той місяць, який я звик бачити, — спокійний, холодний, поважний, байдужий диск світла, що завжди однаково дивиться на нас. Цей місяць був, як веселий, придуркуватий і смішний парубок: він танцював — стрибав уперед, назад, управо, вліво; його перекошене обличчя то витягалося від плачу, то розширювалося в усмішці. Край його колеса то мерехтів і коливався, то розпливався в дві великі кулі, що знову з'єднувалися.
Що творилося з тим місяцем-парубком угорі?
Незабаром прірва відповіла й на це. Коли місяць кинув у глибину своє світло, я помітив великий шар кам'яного вугілля, що звисав над прірвою. З однієї щілини цієї чорної стіни витікав той струмінь, шум якого привів мене сюди.
Вода в ньому була чорна навіть при місячному світлі. Навколо потоку утворилося широке болото. Воно теж було чорним. Отже, виходить, що вода в потоці змішана з нафтою. Частина води й нафти через якусь щілину витікає в море, заповнюючи простір між крижинами. Друга частина нафти випаровується, і в цій газовій хмарі переломлюється вгорі місячне світло. Я зрозумів, що тут, передо мною, справжній нафтовий вулкан, який ще не спалахнув вогнем.
Ех, який страшний вибух міг би спричинити тут усього один сірник. І я твердо вирішив викликати цей вибух. Але так, щоб мені він не пошкодив. Бо це вже інша річ, ніж бути хрещеним батьком новонародженому базальтові. Тут ідеться про підпалення вулкана. Але чого я цим досягну? Я досягну того, що величезна кількість нафти, яка зосередилася в ямі підо мною, раптово вибухне і струсоне сушу. Суша, певно, вирветься з-поміж крижин, які її тут полонили. Та це ще не все! Нафта з давніх-давен стікає звідси у вкрите безмежними льодовими масами море, і залишається на поверхні води, бо льодова оболонка не дозволяє їй випаровуватися. Але коли захована нафта спалахне вогнем, вибух на далекі милі розтрощить кригу. Та й це ще не все: нафта буде горіти й на поверхні води. Палаюче море зустрінеться з крижаним. Ось тут і подивимося, хто дужчий — полум'я чи лід. Я попливу разом із Землею Франца-Йосифа, з моїми скарбами, з горою Ціхі через моря, через полум'я, повз крижані гори. Але як зробити це? Як захистити себе від наслідків вибуху?
Запалити нафту було не важко. Я приніс свої вибухові матеріали і метрів двісті бікфордовога шнура. (Такими засобами ми розбивали кригу перед кораблем). Прикріпивши вибухівку на шнуру так, щоб вона звисала над прірвою, я протягнув шнур по коридору, а сам повернувся туди, де залишив лампочку. Шнура було багато, тому я протягнув його ще далі, та й тут не запалив його сам, а приладнав до нього машину, яка має запалити шнур точно в призначений мною час.
Тепер треба було подбати про власну безпеку. Я знав: вибух буде такої сили, що зруйнує на десять миль усе навколо. Отже, на час вибуху мені необхідно сховатися самому і сховати харчі в безпечне місце в підземеллі. Таким місцем і є кришталева печера. Вона має форму кулі, стіни якої утворені з кремневих кристалів. Цю кулю не зрушить жоден вибух, жоден землетрус. Коли б навіть Землю розтрощила якась світова катастрофа, то й тоді ця куля залишилась би цілою і, як окрема планета, кружляла б навколо Сонця. Отут саме й треба мені шукати порятунку й надійного захистку.
Бебі вже кинулася на розшуки мене. Йдучи слідом за мною скелястим коридором, вона ревла й скавуліла, ніби щось передчуваючи.
І я здригнувся від страху, коли подумав, за яку небезпечну справу взявся, — зробив замах на демона підземелля.
Чудесне пробудження