Потихеньку зникала вага, ракета виходила на орбіту. Шалений гуркіт двигунів змінився на приглушене ревіння, потім шипіння й урешті зовсім заглух. Якби не було ременів безпеки, Флойд сплив би над сидінням, шлунок намагався це зробити в будь-якому разі. Доктор лише сподівався, що ті пігулки, які йому дали півгодини й десять тисяч миль тому, подіють. За свою кар’єру він лише раз мав напад космічної хвороби і більше не хотів повторень цього стану.
З гучномовця долинув спокійний і впевнений голос пілота:
— Будь ласка, дотримуйтеся правил поведінки в умовах невагомості. Ми пристикуємося до Космічної станції-1 за сорок п’ять хвилин.
Стюардеса рухалася вузьким коридором праворуч від щільно розташованих сидінь. У її ході була якась легка сповільненість, її ноги піднімалися від підлоги над силу, наче загрузаючи в чомусь глевкому. Вона трималася біля яскраво-жовтих смуг липучок, якими були вкриті уся підлога й стеля. Підлога й підошви її сандалій мали міріади крихітних гачків, які зчіплялися разом, наче реп’яхи. Цей трюк із ходінням у повній невагомості дуже підбадьорював дезорієнтованих пасажирів.
— Докторе Флойд, чи не бажаєте чаю або кави? — гречно запитала стюардеса.
— Ні, дякую, — усміхнувся пасажир. Він завжди почувався як немовля, коли доводилося смоктати напої з тих пластикових пляшечок.
Стюардеса все ще нерішуче стояла біля нього, коли він відімкнув валізу й приготувався дістати папери.
— Докторе Флойд, можу я вас дещо спитати?
— Звичайно, — відповів той, поглянувши на дівчину поверх окулярів.
— Мій наречений — геолог на «Клавіусі», — промовила міс Сіммонс, обережно добираючи слова, — і вже тиждень від нього жодної звістки.
— Дуже шкода. Можливо, він не на базі й не може вийти на зв’язок.
Стюардеса похитала головою:
— Він завше попереджає мене, коли йому доводиться надовго йти в експедиції. Можете собі уявити, як я хвилююся. Усі ці чутки… Це правда, що на Місяці епідемія?
— Якщо це так, то немає причин для хвилювання. Пам’ятаєте, у дев’яносто восьмому був карантин через мутований вірус грипу. Багато людей перехворіли, але ніхто не помер. І це справді все, що я можу сказати, — Флойд рішуче завершив розмову.
Міс Сіммонс приємно усміхнулася й випросталася:
— Дякую вам, докторе. Вибачте, що потурбувала.
— Не переймайтеся, — галантно, але не надто уважно відповів він. А потім заглибився в нескінченні технічні звіти, які, як завжди, відклав на останню хвилину.
Коли Флойд прибуде на Місяць, то навряд чи матиме час читати.
Розділ 8
Зустріч на орбіті
Півгодини по тому пілот оголосив:
— Сідаємо через десять хвилин. Будь ласка, перевірте свої паски безпеки.
Флойд послухався й прибрав папери. Читати під час космічного жонглювання, яке буде впродовж останніх трьохсот миль, значить напрошуватися на неприємності; краще вже заплющити очі й розслабитися, поки корабель штовхатимуть уперед-назад короткими імпульсами ракетної тяги.
За кілька хвилин він помітив перші відблиски Космічної станції-1 лише в кількох милях від корабля. Сонячне світло виблискувало й іскрилося на відполірованій поверхні диска, що мав три сотні ярдів у діаметрі й повільно обертався. Недалеко на тій самій орбіті дрейфував космічний корабель «Тітов-V», а поруч із ним майже круглий «Аріес-1В», космічний віл для найтяжчої роботи, що з одного боку мав чотири короткі ніжки — амортизатори для примісячення.
Космічний корабель «Оріон III» заходив на посадку з вищої орбіти, тут відкривався захопливий вид на Землю, що майоріла позаду станції. З висоти двохсот миль Флойд міг бачити більшу частину Африканського континенту й Атлантичний океан. І хоч Землю значною мірою вкривали хмари, він міг розгледіти блакитно-зелені обриси Золотого Берега.
Центральна вісь Космічної станції з витягнутими приймачами повільно підпливала до них. На відміну від апарата, з якого вона висунулася, вісь не оберталася чи, точніше, оберталася в протилежному напрямку зі швидкістю, що дорівнювала швидкості обертання станції. Завдяки цьому корабель, що прибував, міг уникнути обертання, яке є вельми небажаним під час обміну вантажем чи пасажирами.
М’який поштовх дав знати, що корабель причалив до станції. Іззовні почулося шкряботіння об метал, потім коротке шипіння повітря — це вирівнювався тиск. Через кілька секунд відчинився шлюз, і чоловік, одягнений у легкі штани й сорочку з короткими рукавами — вбрання, що майже стало уніформою робітників станції, — зайшов до кабіни.