У цьому вирі в багатьох місцях буквально палали «багаття» — то справжні ріки розпечено-сліпучої лави розтікалися по підводних долинах на безліч кілометрів. Тиск на такій глибині був надзвичайно високий, що аж вода при контакті з розпеченою до червоного магмою не могла вмить перетворитися на пару, і тому ці дві рідини існували разом в умовах непростого перемир’я між собою.
Іще задовго до приходу сюди людини в цьому позаземному світі та з неземними акторами розігрувалося щось подібне до історії Єгипту. Як колись на Землі Ніл напував життям вузьку смужку піску серед пустелі, так і ці ріки тепла оживляли європіанські океанічні глибини. Уздовж берегів цих «рік», у смугах, які рідко бували ширшими за кілометр, безперервно еволюціювали, процвітали та йшли в небуття вид за видом. А деякі з них залишали після себе справжнісінькі монументи у вигляді або якогось ніби каміння, наваленого купами, або цікавих візерунків, сплетених із борозен, якими було пооране морське дно.
На тих вузеньких смужечках достатку, що виникали посеред підводної пустелі, поставали й занепадали цілі культури та примітивні цивілізації. А решта їхнього ж світу про них ніколи навіть не здогадувалася, бо всі ці оази тепла були такі ж ізольовані одна від одної, як і планети в космосі. Ті живі істоти, що тішилися теплом, яке випромінювали їхні ріки лави, та годувалися навколо гарячих отворів, не могли перетнути смертельно небезпечну для них пустелю, що розділяла їхні самотні острівці життя. І якщо (ну, а раптом?) на тих острівцях коли-небудь і з’являлися свої історики та філософи, то, напевне, кожна з тих цивілізацій була переконана, що вона у Всесвіті єдина.
І кожна з них була приречена. І не тільки тому, що її джерела енергії спорадично та безперестану переміщувалися, а й тому, що припливні сили, які рухали ті джерела, неухильно слабшали. Навіть якби котрісь з «острів’ян» і розвинули колись у собі справжній інтелект, то вони, напевне, усе одно загинули б, коли замерз би їхній маленький світ.
Ось так європіанці й існували в пастці, затиснуті між вогнем та льодом… поки на їхньому небосхилі не вибухнув Люцифер та не розширив різко межі їхнього крихітного всесвіту.
Та поки біля узбережжя новонародженого континенту не матеріалізувалась якась величезна, чорна, як ніч, прямокутна штука.
— Гарна робота. Тепер у них не буде спокуси повернутися.
— Я повсякчас дізнаюся щось нове, але мене й досі не полишає сум, що моє старе життя згасає.
— Це теж пройде; я також повертався був на Землю, щоб побачитись із тими, кого колись любив. Тепер знаю, що існують речі вищі за любов.
— І які ж це?
— Спочуття — раз. Справедливість. Істина. Та й чимало інших.
— Мені це прийняти нескладно. Як на представника свого виду, я вже дуже старий. Тож пристрасті моєї молодості давно вже згасли… А що тепер буде… зі справжнім Гейвудом Флойдом?
— Ви обидва однаково реальні. Але незабаром він помре, так і не дізнавшись, що став безсмертним.
— Парадокс… але все зрозуміло. Якщо я зумію зберегти це відчуття в майбутньому, то, можливо, якось одного дня навіть захочу подякувати за це. До речі, кому я маю дякувати — тобі… чи Монолітові? Той Девід Боумен, якого я знав у минулому житті, таких здібностей не мав.
— Не мав; багато чого сталося за цей час. Ми з Еалом чимало чого навчилися.
— З Еалом?! Він тут?
— Я тут, докторе Флойде. Не сподівався, що ми знову зустрінемось — особливо так. «Повторити» вас було цікавим завданням.
— «Повторити»? А-а… зрозумів. А навіщо ти це зробив?
— Отримавши твоє повідомлення, ми з Еалом вирішили, що ти зможеш нам тут допомогти.
— Допомогти… вам?
— Так, хоча тобі це й може здатися дивним. У тебе багато знань і досвіду, яких нам не вистачає. Назвімо це мудрістю.
— Дякую. Але чи було мудро з мого боку з’явитися перед онуком на Європі?
— Ні, поява спричинила чимало незручностей. Але це було проявом спочуття. І ці речі врівноважили одна одну.
— Ви сказали, що вам була потрібна моя допомога. Для чого?
— Попри все те, що ми вже пізнали, і досі існує багато чого, що непідвладне нашому розумінню. Еал склав схему внутрішніх систем Моноліту, і ми вже навчилися контролювати деякі найпростіші з них. Це по суті пристрій багатоцільового призначення. Його головна функція, як видається нам, полягає в тому, щоб бути каталізатором інтелектуального розвитку.