"Я згоден з вами," сказав інший. — Я повністю з вами згоден, але ми маємо підкорятися наказам. Давай, Айворе! Скоро будемо у Мілані. Що нам робити з цим ублюдком?
У цей момент у двері постукали. - Мсьє? Мсьє там?
Айвор приклав палець до губ. Пінча провів ножем по горловій артерії Ніка.
'Так?' — вигукнув Айвор. 'Хто там? Чого ти хочеш?'
- Кондуктор, сер. Один із джентльменів виходить у Мілані, чи не так?
"Уї."
— За півгодини, сер. Ми будемо у Мілані за півгодини.
'Дякую'
То був поворотний момент. Нік зітхнув з полегшенням. Голос кондуктора був попереджувальним знаком, а це були дуже обережні люди.
Айвор знову сів навпроти Ніка і тримав його під дулом пістолета. - Ти щасливий боягуз, - сказав він. — Я б збожеволів, якби вбив тебе. Одягайся. Віддай йому його речі, Пінче.
Нік підготував завершення цієї гротескної картини. Отже, один із них вийде у Мілані? Вони так думали!
Він спробував підвестися, але його коліна підігнулися, і він знову сів. Він спробував голосно хихікнути і прикрив рота рукою. — Я… я думаю, зараз мене вирве.
Пінча кинув йому одяг. — Тебе незабаром вирве, ублюдок. Одягайся і зникай, доки ми не передумали.
Нік кілька разів поперхнувся, але потім, здавалося, справився з нудотою. Він швидко одягнувся.
Айвор запитав: «Ви збираєтесь до Стамбула?»
"Так Так".
Зрадницьке послідувало таке запитання: «Чому в Стамбул? Я думав, що покупець скла їде до Венеції. Найкрасивіший скляний посуд прибуває з Венеції».
Айвор ще не був повністю переконаний.
— Я… я поїду до Венеції пізніше, — пояснив Нік. «Але спочатку у мене є деякі приватні справи в Стамбулі».
Пінча засміявся. — Думаю, ще одна повія.
Айвор сказав: «Я думаю, нам слід написати твоїй дружині листа, в якому вона дізнається, який ти невірний пес, Корнінг. Як ти думаєш, Пінче? Хіба це не добрий вчинок?
— Звісно, — погодився Пінча. «Я напишу їй особисто. Потім. Ми повинні прибрати звідси цю купу лайна, доки його не вирвало на килим.
'Момент.' – Айвор направив револьвер Ніку в живіт. «Звичайно, ви забуваєте про все, що сталося у цьому купе. Нічого не трапилося . Ви ніколи нас не бачили. Зрозумів, Корнінг?
- Так, - пробурмотів Нік. - 'Зрозумів. Я не скажу жодного слова. Присягаюся. І дякую, хлопці. Я засвоїв урок.
"Ми сподіваємося на це," сказав Айвор. На його широкому обличчі з'явився вираз майже жалості. «Коли в тебе таке тіло і ти такий боягуз, це має бути важко винести».
Нік мовчав. Він натягнув куртку і розіпхав речі по кишенях. Незабаром і зараз! Він мав їх разом, на відстані витягнутої руки. Його руки та його жахлива сила були його єдиною зброєю.
- Я зійду в Мілані, - сказав Айвор. «Пінча продовжить шлях до Венеції. Він спостерігає за тобою, Корнінг. Тримайтеся подалі від принцеси де Верізоне. Залишайтесь у своєму купе. І пам'ятай, що Пінча майстерно поводиться зі своїм мечем.
Нік кивнув і підвівся. Його ноги тремтіли. Він упав назад на диван. «Мої ноги – вони не йдуть. І… і я думаю, що мене зараз вирве. Він опустив голову і замовк.
Він почув прокляття Айвора. Цього разу хорватською. Крізь пальці він побачив, як чоловік сунув револьвер у наплічну кобуру. — Дай мені руку, — гаркнув Айвор своєму супутникові. "Допоможемо нещасному вийти в коридор". Грубі руки схопили Ніка з обох боків. Він дозволив коліна зігнутися, коли його підняли. "Швидше що-небудь", сказав Айвор. «Я думаю, що ублюдка справді знудить».
Вони підтримували його, доки не досягли дверей. Нік дозволив своїм рукам бовтатися з боків, потім підняв велику долоню до плеча обох чоловіків. Він почав напружувати плечові м'язи та чудові біцепси. Ще два кроки та...
Тепер!......
Одним плавним рухом він обхопив своїми сталевими пальцями їхні товсті шиї, зробив крок назад і зіштовхнув їхні голови. Він ужив усю свою величезну силу, знаючи, що їхні голови не витримають удару. Почувся похмурий звук кісток, що ламаються, коли чоловіки на мить забилися, як спіймані на гачок риби, а потім безвольно повисли в жахливих обіймах.