Він хотів, щоб було темно — це була б досить ризикована гонитва, — але принаймні йшов невеликий дощ і стояв густий туман. Це допомогло б йому.
Він вистрибнув із поїзда, як тільки він зупинився. Він пробіг до яскраво освітленої кімнати очікування і зайняв позицію біля стійки з журналами. Він повернувся спиною до зростаючого потоку пасажирів, що висадилися. Він дуже покладався на провінційний капелюх і плащ, а також на той факт, що Морган де Верізоне бачила його тільки при штучному освітленні.
Він гортав трилер, коли вона пройшла повз огрядного носія, що несе її багаж. Нік дав їй час дістатися до сходів на пристані, а потім повільно пішов за нею. Це може означати невелику кризу. Якщо вона сідала на вапоретто чи річковий трамвай, він потрапляв у халепу. Він не міг ризикувати і сідати туди. Але якби вона взяла гондолу...
Принцеса взяла гондолу. Нік, повільно спускаючись широкими сходами до мармурового причалу, побачив, як вона пішла за носієм до кінця пристані, де з бруду Гранд-каналу височіли яскраві тумби. Оскільки була зима та погана погода, чекали лише три гондоли.
Через колону Нік спостерігав, як носій завантажував її сумки в гондолу і інструктував баркаруоло в крислатому капелюсі. Принцеса простягла носію пачку лір, а потім залізла в гондолу, її спідниця трохи піднялася, оголюючи білі стегна над чорними панчохами. Гондольєр натягнув свій швартовний канат і з гуркотом помчав у туман. Нік побіг до пристані.
Він стрибнув у гондолу і крикнув чоловікові: «Бачиш ту гондолу, яка щойно поїхала? Іди за ним. Рапідко! Не втрачайте його з уваги.
— Сі, синьйоре. - Чоловік викинув сигарету та розв'язав швартівний трос.
Вони ковзали каламутними водами Гранд-каналу, довгою перевернутою літерою S, що протікає через серце Венеції. Гондола попереду була ледве видно, немов привид, що тікає в тумані. Старі палаццо вздовж каналу здавалися абстракціями у тьмяному тумані. Руху було мало, і звуки приглушувалися сірим туманом.
Коли вони ковзнули під Понте дельї Скальці, Нік трохи розслабився. Він підозрював, що принцеса прямує в район Ріальто, найстарішу частину Венеції з ринками, дешевими барами та кафе. Він посперечався, що вона візьме пансіон замість готелю. У цей час року багато номерів були порожні і це було дешевшим. І у вас було набагато більше усамітнення там. Він мав ідею, що вона повинна піти до Манфрінто. Югославський агент не прийшов би до неї. Він поводитиметься з цим обережно. Якби принцеса спала з Манфрінто, то це була б «безпечна» ліжко. Ліжко, яке вибрав сам чоловік.
Кілмайстер холодно посміхнувся і закурив. З'ясувавши, що він мав рацію, він викинув цигарку, коли передня гондола попрямувала до набережної Гранд-каналу. Просто перед ними був міст Ріальто. Жовте світло падало з кафе, дружня нота в похмурий зимовий день. Нік підняв руку.
Альт! Ферма! тихіше!
Принцеса була всього за п'ятдесят ярдів від нього, але якщо він втратить її зараз, знайти її буде надзвичайно важко.
Вона вибралася з гондоли до пристані навпроти магазинів. Нік мовчки жестом наказав гондольєру висадити його на іншому причалі, поряд із закритою тратторією.
Потім він спостерігав за сваркою між принцесою та гондольєром через стіну тратторії. Той голосно протестував, що він не в'ючний мул і не потягне її багаж у пансіон. Його обурені слова ясно долинули до агента АХ, який задоволено посміхнувся. Вона справді збиралася в пансіон, і це не могло бути далеко. В іншому випадку вона б не просила чоловіка нести її сумки.
Суперечка закінчилася появою двох обірваних хлопчаків, які швидко підібрали сумки та пішли, перш ніж Нік зрозумів, що відбувається. Він пішов за ними вузьким провулком і побачив, як вони перетнули Кампо-Сан-Бартоломео. Невелика площа була оточена високими вузькими будинками, верхні поверхи яких зникали в тумані. Пішоходів було мало, а велосипедистів проїхало лише кілька людей.
Нік пішов за нею на шанобливій відстані і побачив, як принцеса піднімається вузькими сходами будинку. Він прочитав «Pensione Verdi» на табличці поруч із кованими дверима. Двоє хлопчиків щосили намагалися підняти валізи сходами до похмурого холу. Нік зайняв позицію навпроти площі біля невеликого кафе. Що тепер? Він підозрював, що вона спробує встановити контакт якнайшвидше.
Дощ йшов сильніше. Погана погода у Венеції зазвичай триває довго, і у Ніка виникло відчуття, що наближається бор, зимова буря. Це означало, що Манфрінто не возитиметься з зниклою бомбою, якщо буде шторм; це означало, що він мав більше вільного часу, більше можливостей повеселитися, так що Кіллмайстер міг підібратися до нього. Якби вона робила свою роботу добре, принцеса де Верізон подбала б про це.