Розділ 8
Йому знадобилося майже чотири години, щоб доповзти до казино. Він завжди пам'ятатиме це як найдовшу милю у своєму житті. Він розбив коліна штанів і лікті піджака об пісок, каміння, скелі та бетон. Піт заливав йому очі. Він жодного разу не наважився стати на карачки — всю дистанцію він подолав, підтягуючись на ліктях, чому сприяли зміїні рухи його здоровенного тіла.
Нік проповз зовсім трохи вглиб суші, подалі від пляжу, цього разу наближаючись до казино із заднього боку. Через п'ятнадцять хвилин після того, як він почав повзти, він побачив машину з радаром, що під'їжджала до берега. Мабуть, вони знайшли не ту людину і відправили повідомлення до казино. Нік задумався, щоб вони зробили з незнайомцем, якби знайшли його. Така організація не хотіла залишати незавершеними справи. Він знизав широкими плечима, відчув співчуття, але потім відсунув його вбік.
Була година дня, коли він дістався до задньої частини казино, яка темніла на тлі берегової лінії. Світла не було видно. Він більше не бачив і не чув радіолокаційну машину. Коли його рука торкнулася холодної стіни казино, він полегшено зітхнув — тепер він повинен бути у відносній безпеці від радарів. Але Н-3 все одно не влаштовувала ситуація. Він збирався ступити в осине гніздо, і він мав тривожне почуття, що сьогодні він не завершить свою основну місію. Манфрінто охоронявся як Форт-Нокс. Його було б досить легко вбити. Викрасти людину чи змусити її говорити на місці — зовсім інша річ.
З кишені плаща він витяг пару тонких напівпрозорих рукавичок. Вони були зроблені з людської шкіри. Це була ідея старого Пойндекстера, щоб обдурити ворогів. Залишити рясні відбитки пальців - відбитки вбитого вбивці.
Він знайшов задні двері з міцного дерева і прислухався до будь-яких звуків. Тільки свист вітру, краплі дощу, мірний прибій за двісті ярдів від нас. Він вирішив ризикнути. За хвилину він відчинив двері спеціальним ключем і повільно штовхнув їх. Темрява. Запахи сказали йому, що він на кухні. Він проповз усередину рачки, зачинив двері і знову замкнув її. Він обмацав обома руками великі плитки та стики. Кухня. Він почув, як десь капає кран.
Нік пролежав на холодній підлозі десять хвилин, перш ніж знову рушити. Тепер він чув голоси, які говорили швидко, вибухи сміху, що долинали з передньої частини будинку. Він поповз на звук і дістався дверей, що оберталися, які мали вести в коридор і були перед входом до казино. Тепер це не мало сенсу. Він ударився головою в велику піч і тихо вилаявся. Він схопив щось руками і знову вилаявся. Він відчув запах своїх пальців. Рибний запах. Ящик для сміття!
Два зелені очі дивилися на нього з стільця. - Милий кошеня, - сказав Нік. "Милий кіт. Ви займаєтеся своїми справами, а я своїми, гаразд? Кіт почав муркотіти.
Він знайшов другі двері, двері, які шукав. Він штовхнув її і побачив, як піднімаються сходи. Добре. Задні сходи для постачальників та персоналу. Він дозволив ліхтареві посвітити на мить і тепер теж побачив вузькі голі сходи. Через десять хвилин — він з великою обережністю перетнув кожен сходовий майданчик — Нік був на п'ятому, верхньому поверсі казино. Він не бачив жодного охоронця. Нікого. Єдиний звук все ще виходив від голосів і сміху передньої частини будівлі. Поки він слухав, чоловічий голос перейшов у грубу пісню.
Нік навшпиньки пройшов довгим центральним коридором з килимовим покриттям до вікна. У ніші вікна стояла широка лава. Його пальці намацали петлі, і він потяг кришку лави. Вона підвелася з тихим скрипом. Нік посвітив ліхтарем в отвір. Порожньо.
У коридорі були двері. Він повернувся і обережно спробував усі двері. Вони були замкнені. У жодному разі цей поверх не використовувався. Він спустився чорними сходами на четвертий поверх. Ще нічого. Те саме на третьому поверсі. Лавки під еркерами були порожні, якщо не брати до уваги багаторічного мотлоху і пилу.
Він крадькома спустився на другий поверх і тут же почув голоси з кімнати на півдорозі коридором. Один із голосів належав принцесі де Верізоні. Інший, високий тенор, мав бути голосом Ванні Манфрінто. Нік присів навпочіпки в кінці коридору і уважно слухав, злегка схиливши голову, обличчя його було таким же незбагненним, як сходова клітка, на якій лежала його рука.
Принцеса виконала своє завдання. Вона привела Ніка до зони досяжності головного югославського шпигуна. Не має значення, що вона не знала. Важливо було те, що Нік Картер не бачив корисного способу використати ситуацію. Не в цей час. Хоук припускав, що Нік буде лише один шанс схопити Манфрінто, і, враховуючи його досвід, Нік був схильний погодитися зі своїм босом. Тож він не міг упустити цей єдиний шанс. Це означало, що справу треба було вирішувати з величезною швидкістю, обережністю та винахідливістю, що було неможливо зараз. Очевидно, він був у лігві лева Манфрінто, і ця людина мала надто багато помічників.