Почувся зневажливий сміх. Людина, яка заговорила першою, запитала: «А де ж Мілош? Я хочу закінчити роботу та лягти спати. Що гарного у вихідний, якщо ти не можеш виспатися? Він голосно позіхнув. Хтось грайливо тицьнув його в живіт. — Ха, ти втомився, чи не так? Радійте, що ви не ходите по морському дну у важкому гідрокостюмі. Ми б усі були там, якби босу не потрібна була ця жінка сьогодні ввечері. Що то за хлопець, він і ночі не може прожити без жінки!
'Це не те.' Голос звучав так, наче він захищав Манфрінто. — Це погода — бору на підході. Просто почекай день або близько того - тоді побачиш.
Нік почув, як хтось спускається сходами над ним. Він вчасно відповз у тінь і лежав там, затамувавши подих. Це, безперечно, той самий Мілош, про якого вони говорили. Ймовірно, лейтенант або щось таке, друга людина Манфрінто.
Людина пройшла менш ніж за шість футів від агента АХ, що сховався, і Нік на мить добре його роздивився.
Мілош був великим чоловіком, майже такого ж зросту, як Нік, і виглядав сильним. Він був чисто поголений, мав гостре орлине обличчя і щелепу. На ньому були обов'язкові вельветові штани, але поверх них піджак і синя парусна кепка з м'ятим козирком. Він не мав автомата, але на поясі висів пістолет у кобурі.
Діставшись фойє, чоловік почав віддавати накази хорватською мовою. Нік залишився на місці, хоча знав, що це дуже небезпечно. Голос Милоша тепер звучав сердито та нетерпляче. Інші чоловіки бурмотали відповіді, які Нік визнав негативними. Ім'я Йоганн знову і знову спливало. Йоганн??
Звісно! Людина, яку він уклав в еркер. Тепер вони шукали його. Організація Манфрінто здавалася трохи недбалою, подумав Нік, безшумно піднімаючись парадними сходами. Але він не повинен недооцінювати їх. У цьому хаосі десь мав бути метод.
Нік почув кроки і заглянув через поруччя у освітлений жовтим світлом хол. Підійшли троє чоловіків. Тепер у них були напоготові автомати. М'язи Ніка Картера були сталевими тросами, а нерви — льодом, проте його турбувала думка про те, що залп зробить з його нутрощами. Як він вибрався з цієї пастки? Він мовчки піднявся ще на один сходовий проліт.
Він чув, як Мілош віддавав останні накази італійською. "Ви троє йдіть вперед", - сказав він чоловікам, які вже були на сходах. — Ти, жирний виродок, підеш зі мною на кухню. Ми заберемо Петьку і підемо чорними сходами. Він крикнув чоловікам на сходах: «Почекайте нас. Пам'ятайте накази. Ми обшукуємо кожен поверх спереду назад та йдемо назустріч один одному. Кожну кімнату слід обшукати, ніщо не повинно бути змарновано. Якщо ви почуєте якісь дивні звуки, стріляйте одразу, згодом ми дізнаємося, що це було. Якщо ви знайдете когось, ви знаєте, що робити – вбийте його. Це все. Закінчіть його. Ідіть зараз. Зачекайте, поки ви почуєте нас на чорних сходах, а потім починайте.
Нік глянув у коридор позаду нього. У кімнаті, де Манфрінто знаходився з принцесою, все ще горіло світло. Він подумав, чи скриплять ще пружини ліжка. Він відчинив сидіння і поліз у нього, обмацуючи одяг. Він послухався. Чоловік не дихав. Значить, він таки вбив його. Але в цьому випадку мрець міг сказати стільки ж, скільки й живий. І хвилин за десять вони знайдуть цю людину.
Він схопився на диван і розсунув затхлі штори. Він зрозумів, чому вони не дбали про вікна, що завжди турбувало його.
Вікна були назавжди забиті дошками. Вони були товстими і жорсткими, і він відчував капелюшки великих цвяхів. Не дивно, що затемнення було таким повним. Немає виходу! Нік піднявся ще на один сходовий проліт. Він чув, як вони збираються разом на нижніх поверхах. Тепер вони були тихими та дуже професійними. Жодних жартів та сміху.
Нік побіг коридором, намагаючись відчинити двері. Всі двері були зачинені. Він міг легко зламати одну, але не без звуку. І всі ці кімнати являли собою пацюків із забитими вікнами. І він зараз був на третьому поверсі — це було б справжнє падіння навіть у пісок. Якби він взагалі приземлився на пісок. Швидше цемент… Піднімаючись сходами на четвертий поверх, Нік раптом зрозумів, де раніше був Мілош — у тій кімнаті з Манфрінто та принцесою. Ймовірно, сидів у кутку з автоматом на колінах, захищаючи свого боса, поки той кохався. Самотність в інтимних ситуаціях, подумав Нік із похмурою усмішкою, це те, про що ці люди мало дбають. А може, Манфрінто був не лише сатиром, а й якимось сексуальним клоуном. Мабуть, йому подобалося, коли його спостерігали.
На четвертому поверсі також не було виходу. Ні на п'ятому, ні на останньому поверсі. Навіть якщо йому вдасться вчасно відчинити вікно і зникнути до того, як шум приверне чоловіків, до першого поверху було надто далеко. Якщо він пробував і зламав ногу, йому кінець. Він почав думати про стрілянину, а це останнє, чого він хотів. Його справжня місія була далекою від завершення. Він навіть не наважився б убити Манфрінто, що зазвичай зробило б місію, що стоїть. Манфрінто знав, де зникла бомба! Він повинен був залишитися в живих за всяку ціну, навіть якщо це знищить Ніка. Тоді все ще залишався б невеликий шанс, що ЦРУ можуть інші люди AX взяти на себе управління. На п'ятому поверсі шансів нема. Він також цього не очікував. Тепер вони були на другому поверсі, і він почав шукати найкращу оборонну позицію. Він вибрав двері в середині коридору, на півдорозі між передньою і задньою драбиною, і став навколішки перед замком із ключем у руці. З цього дверного отвору він міг тримати обидві сходові клітки під прицілом і якийсь час тримати їх на відстані.